На щедрій благодатній землі України, серед квітучого подільського краю в 1875 р. німець Густав Лельбах заснував чавунно-ливарний завод,
на якому працювало тоді 10 осіб.
Господар не міг навіть уявити, що його дітище переживе революцію, громадянську війну, націоналізацію, пройде пекло Великої Вітчизняної
і розцвіте на теренах колишнього Союзу могутнім промисловим підприємством під назвою "Дунаєвецький арматурний завод".
Минали літа. Ми, окрилені своєю вистражданою поколіннями свободою, лише згодом зрозуміли, що економіка незалежної України швидкоплинно котиться у прірву.
Не став винятком і арматурний завод. Підприємство було визнано банкрутом. На щастя, знайшлися інвестори,
котрих зацікавила колишня слава арматурників, і вони почали підносити з колін занедбаний завод.
На підприємство запросили колишніх робітників, спеціалістів, людей, які по цеглині роками вкладали у виробництво свій розум, працю і навіть душу.
У 2004 р. знову запрацювало обладнання ливарного, механоскладального, інструментального цехів, і шум увімкнених верстатів симфонією надії і довіри зазвучав
у душах працівників.
Сьогодні з гордістю можна сказати, що завод, який зберіг свою назву "Дунаєвецький арматурний", знають
не лише на промисловому ринку України, адже він працює з ринками Росії, Білорусі, Молдови, Казахстану.
Нині завод випускає таку потрібну для хімічної, нафтогазової, комунальної сфери продукцію, як: засувки чавунні діаметром 50-300 мм, мембранно виконавчі механізми, чавунні люки, запчастини до сільгоспмашин. Дуже приємно зазначити, що продукція користується попитом, портфель замовлень заповнений на місяць-два вперед.
Поступово виробництво оновлюється, міняється старе обладнання, проводиться реконструкція цехів, складських і виробничих приміщень.
Керівництво турбується про своїх підлеглих. Вчасно виплачується заробітна плата, робітників з віддалених сіл безкоштовно привозять на роботу заводським автобусом.
- Щоранку йду заводськими цехами…, - з гордістю розповідає директор заводу Ольга Василівна Хмелюк.
- Радію успіхам, ров’язую проблеми. І, коли бачу сповнені надії, довіри, поваги і підтримки очі трударів, - я твердо вірю в день завтрашній.
Ми разом віримо в свої сили, навики, можливості, бо разом ми - моноліт економіки держави Україна.