Президент
Благодійного фонду "Ветерани". Ветеран
Великої Вітчизняної війни. Полковник

Має 22 урядові нагороди,
у тому числі: орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня,
орден Вітчизняної війни,
дві медалі "За відвагу",
"За бойові заслуги",
"За перемогу
над Німеччиною",
"За звільнення Праги",
"За звільнення Відня"
та інші.









"Но нет такой на свете силы,
Чтобы сломить твой гордый Дух..."
К.С. Іванов
Народився 21 вересня 1924 року в станиці Усть-Лоба Усть-Лобинського району Краснодарського краю. З 1931 р. по
1941 р. навчався в школах міст Краснодара, Москви, Керчі.
З 1941 р. по 1965 р. служив у Збройних силах. З квітня 1942 року по 15 травня 1945 року брав участь у боях проти німецько-фашистських загарбників.
Усе військове і цивільне життя К.С. Іванова нерозривно пов’язане з Україною. Для нього Україна стала другою Батьківщиною. У складі 2-го Українського фронту він брав участь у звільненні Харкова, Полтави, Дніпропетровська, Кривого Рогу, станції Роздільна, Вознесенська, за звільнення якого його 228-й стрілецькій дивізії було присвоєно звання "Вознесенська".
Восени 1943 року після звільнення Дніпропетровська захищав населений пункт Недайвода, у важких боях відбиваючи атаки фашистів, які намагалися знову захопити Дніпропетровськ. Німецькі танкові і мотострілкові війська були тоді розгромлені. За участь у цих боях у грудні 1943 року був нагороджений медаллю "За відвагу". Після цього розпочався грандіозний наступ радянських військ, у результаті якого вся Україна була звільнена. Війну Костянтин Сергійович закінчив під Прагою - 15 травня 1945 року. Продовжив службу в Збройних силах на різних посадах командного складу.
У 1953 р. одержав призначення на посаду начальника фізичної підготовки військової частини 3277 м. Дніпродзержинська. Тоді доля звела його з дуже цікавою людиною, директором Придніпровського хімічного заводу Аношкіним Михайлом Прокоповичем. К.С. Іванов став його першим тренером з тенісу. Завдяки цьому був побудований Тенісний палац, рівного якому в Україні не було. Пізніше там була створена потужна тенісна база, що згодом виховала десятки талановитих спортсменів і тренерів. Аношкін любив, коли справа стосувалася тенісу, говорити: "Це заслуга не моя, це заслуга Іванова".
У 1959 р., після закінчення Ленінградського державного університету ім. Жданова, К.С. Іванов був переведений в Арзамас-16 на посаду заступника командира військової частини.
Після звільнення в запас у 1965 р. повернувся до Дніпродзержинська на посаду директора ДК ім. Горького. Брав активну участь у виборчій кампанії по виборах В.В. Щербицького депутатом Верховної Ради СРСР від Баглейського виборчого округу, від зустрічей з яким у Костянтина Сергійовича дотепер теплі спогади як про людину надзвичайної доброти, інтелігентності і скромності.
У 1974 р. К.С. Іванов переїхав у м. Дніпропетровськ і розпочав працювати директором ресторану "Ювілейний" Кіровського тресту їдалень. Ресторан "Ювілейний" був перетворений у потужний комбінат харчування. Досить сказати, що товарообіг ресторану зріс з 70 тис. карбованців до 350 тис., а власної продукції з 40 до 175 тис. на місяць.
В усіх своїх починаннях К.С. Іванов одержував усіляку підтримку таких чудових людей, як М.І. Родь, А.О. Шевченко,
В.П. Брязкало, Г.І. Костюк, що дало йому можливість
побудувати і реконструювати близько 40 різних підприємств громадського харчування, таких як: ресторани "Червоний корал", "Поплавок", "Урал", кафе "Хвилинка", "Новинка", "Дніпро", торговельного комплексу на Центральному ринку,
а також шкільні, студентські та робітничі їдальні. До його обов’язків також входила організація партійних і державних урочистостей на різних рівнях у театрах Опери і балету,
ім. Горького та ін. За його особистою участю проходила організація торжеств, присвячених 200-річчю Дніпропетровська. Там була можливість познайомитися з багатьма керівниками області, міста, районів, серед яких особливо виділяє Є.В. Кочаловського.
За свою роботу К.С. Іванов одержав десятки подяк і грамот. Однак доля не завжди посміхалася йому. У 1984 р. довелося виїхати з Дніпропетровська в Москву через переслідування, яких він зазнавав з боку колишнього секретаря обласного комітету.
У 1987 р. знову запросили у Дніпропетровськ, запропонувавши прийняти "Ювілейний" і всі його філії. Однак і цьому не судилося збутися.
Довелося починати все заново. К.С. Івановим були створені кілька підприємств у формі кооперативів. Вони успішно розвивалися. У 1995 р. на прохання Ю.З. Черненка він особисто обладнав і організував роботу робітничих їдалень. У приміщеннях двох їдалень, побудованих в адміністративному комплексі метрополітену й електродепо, було обладнано і функціонувало 5 цехів з виробництва продуктів харчування. Це давало можливість забезпечувати їдальні дешевими продуктами і робити дотації на здешевлення обідів 2000-2100 грн на місяць. Протягом 5 років, з 1995 р. по 2000 р., у цих їдальнях за пільговою ціною 1,2-1,5 грн харчувалося 200 працівників метрополітену (нині ці їдальні в результаті сваволі керівництва метрополітену закриті).
Костянтин Сергійович вважає, що розвал системи громадського харчування в місті Дніпропетровську та інших містах України - груба помилка, адже сьогодні в кожній родині харчування становить 70-80% сімейного бюджету, а то і більше.
Сьогодні К.С. Іванов - президент Благодійного фонду "Ветерани". Уже більше півтора років фонд організовує безкоштовне харчування і медичне обслуговування ветеранів Великої Вітчизняної війни і праці. Ніякої допомоги на організацію цієї роботи він не одержує та й не просить. І це, незважаючи на супротив деяких людей, які перешкоджають поверненню приміщень, устаткування, що були відібрані
у фонду шахрайським шляхом, усупереч закону і здоровому глузду.
Костянтин Сергійович Іванов пройшов з боями всю Україну і Європу, на власні очі бачив усі жахи і руйнації, вчинені на українській землі німецько-фашистськими загарбниками. Український народ зумів перебороти всі ці труднощі, пережити всі біди і негоди. Більш благодатного краю, ніж Україна, в Європі немає. Є всі можливості створити умови для щасливого заможного життя. Усі люди, яким дорога Батьківщина і доля народу України, повинні об’єднати свої зусилля у вирішенні цієї найважливішої соціальної проблеми. Вагому роль у цьому повинні відіграти ветерани.