Заступник начальника управління
Міністерства промислової політики України.
Доктор економічних наук, професор,
академік Академії економічних наук України


"В основі джерела життєвого оптимізму
Юрія Вікторовича, насамперед, - любов до рідного краю та співвітчизників, прагнення покращити
їх добробут".
У кожної людини є улюблена пісня, книга, поезія. Юрій Вікторович часто бере до рук роман Миколи Сиротюка "Турбоївці". Що не сторінка - то й спомини про село Турбаї, де
14 січня 1947 року він народивcя.
Це село має славну історію. Саме турбаївці першими в
Україні відмовилися виконувати феодальні повинності і водночас шукали козацтва. І в червні 1788 року Сенат визнав
козацькі права за 76 турбаївцями та їхніми родинами. Та не пройшло й року, як судові органи царської Росії визнали козаками лише 29 родин. Це і стало поштовхом до відомого
Турбаївського повстання, в результаті якого 15 повстанців
померли, не витримавши катувань, а понад 100 було покарано батогами і заслано на довічні каторжні роботи до Тобольська...
Історія рідного села дала Юрію Вікторовичу зрозуміти: ти повинен слугувати землі, яка тебе народила, випестила, вивела в люди. Цим, власне, і живе...
А з’явився на світ у школі, де мама була директором, а тато, поранений і контужений війною, викладав математику.
Його няньчила вся школа...
Потім батьки переїхали до Дніпропетровська, міста, яке вважає другою своєю батьківщиною, де в 1962 р. вступив до технікуму автоматики і телемеханіки. Закінчив його успішно, відслужив у армії і розпочав трудовий шлях на дослідно-
експериментальному заводі Дніпропетровського трубного інституту. Там зацікавився економікою і зрозумів, що перспективи розвитку металургійної галузі та держави в цілому - саме за економікою.
На той час вже мав сім’ю, тому без відриву від виробництва навчався на економіста у Дніпропетровському державному університеті. Намагався завжди бути в центрі подій. Очолював комсомольську організацію заводу, бюро технічного навчання та наукової організації праці, проводив політінформації, випускав газету, читав лекції робітникам.
До роботи у Міністерстві чорної металургії УРСР працював на ряді підпорядкованих міністерству підприємств. Від 1985 р. - на керівних посадах Міністерства чорної металургії УРСР.
Після реформування міністерства його запросили на роботу у Дніпропетровський міськвиконком. Там було створено відділ комплексного економічного та соціального розвитку. Економічні питання знав добре, а соціальна сфера була не пізнаною. Щоб глибше вникнути в неї, зібрав дані про всі міста-мільйонники України, після ретельного аналізу показав результати голові міськвиконкому. Той схватився за голову і сказав: "Нікому цього не показуй !". Картина забезпечення соціальних потреб населення була дуже неприваблива. Отож разом зі своїм відділом докладав усіх зусиль для подолання негативних тенденцій у соціальній сфері міста.
Упродовж багатьох років нагромаджував аналітичні матеріали з економіки. Одного разу на Міжнародній науково-практичній конференції в Москві після його виступу колеги з Києва запитали: "А коли ж докторська?". Засміявся і відповів, що він ще й не кандидат. Вже згодом, у 1992 р., захистив кандидатську дисертацію, а через кілька років - докторську на тему: "Взаємодія регіону й галузі в регулюванні структурної перебудови (на прикладі чорної металургії України Донецького
та Придніпровського регіонів)".
Тоді у країні активно розвивалися ринкові відносини. Дніпропетровський облвиконком, де Юрій Вікторович працював
у Головному планово-економічному управлінні, став одним із засновників Придніпровської товарної біржі, куди його запросили на посаду директора з економічних і зовнішньоекономічних питань. Докладав зусиль для набуття прозорих ринкових відносин, відстоював чесність і порядність у кожній справі. Але робота біржі довела, що вітчизняна законодавча база ще недосконала, партнери не вміють працювати як слід
у ринкових умовах. Тому довелося паралельно з цією діяльністю займатися впровадженням наукових розробок, організацією виробництва, новобудовами промислових об’єктів тощо. Нагромаджений досвід став у великій нагоді під час його роботи
у Міністерстві промисловості України, Кабінеті Міністрів України, в подальшому - у Міністерстві промислової політики України. Юрій Вікторович пишається тим, що безпосередньо втілював у життя економічні реформи, готував законодавчо правові акти України, працював над проектами Концепції промислової політики України, Програм діяльності Кабінету Міністрів України та розвитку металургійного комплексу України.
Нині багато сил віддає розвитку зовнішньоекономічної діяльності, підняттю експортного потенціалу промисловості. Будучи професором, займається викладацькою роботою, готує молодих науковців.
Автор понад 60 наукових праць з питань економіки промисловості та проблем впровадження ринкових механізмів господарювання в Україні.
Друзі та колеги часто запитують Юрія Вікторовича: "Ти так активно живеш, чи не збираєшся ти, бува, всі три життя прожити?". Він тільки на це посміхається, адже насправді воно так і є: його невичерпна жага до життя, до активної роботи у багатьох напрямах діяльності - в економіці та промисловості, науці та викладацькій справі, будівництві та архітектурі, управлінні виробництвом і зовнішньоекономічних відносинах, мистецтві і спорті, садівництві та городництві - все це викликає
у нього жвавий інтерес та позбавляє пасивного спокою.
Спілкування з близькими і рідними та багатьма друзями з Полтавщини, Київщини, Дніпропетровщини та Донбасу, Росії та Молдови сповнює його вірою в те, що українці будуть краще жити, а Україна посяде гідне місце серед найрозвинутіших країн світу.
Для нього Україна - це і Полтавщина з працьовитими
й співучими людьми, і росяні світанки над чарівними Пслом
та Хоролом, і соковитий запах бузку, і каштановий цвіт на Київщині, і величні терикони Донбасу, і відблиски мартенів Криворіжжя, і спілі кетяги калини у дворі.