Академік Української академії наук
та Технологічної академії України.
Почесний енергетик СРСР,
Почесний енергетик СНД,
Почесний енергетик України.
Депутат Верховної Ради України (1994-1998 рр.)
Заступник голови
ради старійших енергетиків України

Нагороджений орденами: Леніна,
Жовтневої революції, Трудового Червоного прапора, "За заслуги"
ІІІ ступеня, Дружби;
медалями "Заслужений енергетик України" (тричі);
двома Почесними грамотами Верховної Ради України. Лауреат Державної премії України.

Автор 4 наукових книг,
30 наукових праць
та 19 винаходів. Підготував близько 300 фахівців -енергетиків і керівників підприємств.
Народився 27 листопада 1934 року в с. Білики Кобеляцького району Полтавської області.
Батько - Іван Дмитрович (1906-1988 рр.), мати - Параска Яківна (1902-1984 рр.).
Разом із дружиною Валентиною Сергіївною (1941 р. н.) виховали двох дітей: сина Олексія (1961 р. н., за фахом - інженер-електрик) та доньку Катерину (1966 р. н., дитячий лікар).
Мають двох онучок - Галину та Марію.
У 1958 р. закінчив Харківський політехнічний інститут, за фахом - інженер-електрик. Розпочав трудову діяльність інженером Запорізького трансформаторного заводу. Однак у зв’язку зі стрімким розвитком енергетики Придніпров’я був переведений Запорізьким раднаргоспом інженером на Придніпровську теплову електростанцію енергетичної системи "Дніпроенерго". З цього часу Дніпропетровщина стала його другою батьківщиною. У 1964 р. переведений на будівництво Криворізької теплової електростанції, де працював старшим виконробом - головним інженером дільниці тресту "Південелектромонтаж", заступником та начальником електричного цеху Криворізької ТЕС, а з 1971 р. - директором цієї електростанції. За його участю введено десять блоків по 300 МВт, найпотужнішої на той час у світі теплової електростанції, збудовано селище Зеленодольськ з культурно-побутовою, соціальною і торговою сферами. Згодом селище й електростанція були повністю газифіковані. Значну допомогу на той час отримував від партійного керівництва області, зокрема: В.В. Щербицького, В.С. Олейникова, міністра енергетики України О.Н. Макухіна.
З 1976 р. Іван Іванович обіймав посаду генерального директора виробничого енергетичного об’єднання "Дніпроенерго". За його участю будувалися Запорізька теплова електростанція, Запорізька атомна електростанція, друга черга Дніпровської гідроелектростанції, лінія та підстанція 750 кВ у Верхньодніпровському районі, лінії для вводу в дію доменної печі № 9 Північного гірничо-збагачувального комбінату; відбувалися реконструкції ліній електропередач комбінатів ім. Дзержинського та "Азот" у Дніпродзержинську, феросплавного заводу в м. Нікополь. Унікальним за своїм проектом було спорудження на плаваючих фундаментах лінії електропередачі із Запорізької атомної електростанції на феросплавний завод у м. Нікополь. З 1986 р., після аварії на ЧАЕС, працював заступником міністра енергетики України. Брав безпосередню участь у ліквідації аварії на ЧАЕС та будівництві м. Славутич. У 1988-1989 рр. направлявся на ліквідацію результатів землетрусу у Вірменії та тричі - наслідків війни в Афганістані під час війни. У цей же час забезпечував будівництво майже 30 тис. км ліній електропередач сільського призначення.
Будучи депутатом брав участь у розробці і прийнятті Конституції України, Законів "Про електроенергетику", "Про особливості приватизації агропромислового комплексу" та ін.
Останні роки працює на громадських засадах, бере участь
у розробці програми розвитку енергетики України, у роботі круглих столів і семінарів.
І.І. Магда - завзятий мисливець та рибалка, майстер спорту з класичної боротьби (1957 р.).