Художник, скульптор,
академік

Директор Одеського художнього училища.
Відкрив "Ателье художественной
и промышленной скульптуры" та перший на півдні України бронзоливарний завод.
Один із засновників Одеського літературно-артистичного товариства та Міського музею образотворчих мистецтв.
Корінний одесит (у деяких джерелах його прізвище пишуть як "Едвардс") походив з родини комерсанта, батько його мав британське підданство. П’ять років Борис навчався в Одеській рисувальній школі, а потім деякий час - у Петербурзькій Академії мистецтв, звідки змушений був піти через нездоров’я.
У кінці 1883 року Едуардс повернувся до Одеси і продовжував займатися скульптурою. Бував у Москві, Петербурзі, вчився
в Парижі в академіка Р. Жульєна. Влітку 1887 року майбутній автор пам’ятника Полю брав уроки у видатного російського скульптора Марка Антокольського. Навесні 1888 року після виставки в Академії мистецтв Борис Едуардс отримав звання художника. Наступних два роки він працював у Парижі на ливарному заводі Барбедьєн, вивчав технологію бронзового литва.
У 80-х роках він працював з гіпсом та теракотою, а в 90-ті освоїв мармур та бронзу. Виготовив одеський майстер кілька монументальних пам’ятників (Катерині II, генералу Радецькому, Ерасту Андрієвському - в Одесі, Суворову - в Римніку, Ізмаїлі та Очакові, Гоголю - в Миргороді, Пушкіну - в Харкові). Серед його відомих творів також реалістична жанрова композиція "Катерина" (за творами Тараса Шевченка), пам’ятник мистецтвознавцеві Василю Григоровичу, який брав участь у викупі Т.Г. Шевченка з кріпацтва - в Єлисаветграді (1892). Копія пам’ятника Суворову 1954 року встановлена в Тульчині на Вінниччині. Майстер брав також участь у Всесвітній виставці 1900 року в Парижі, в Першому модерному салоні Володимира Іздебського (1909-1910). На гроші скульптора та редактора київського часопису "В мире искусств" Філіпова спорудили художній павільйон художньо-промислової виставки 1910 р. в Одесі. Як член-засновник митець мав стосунок до Товариства південноросійських художників.
"Едуардс, - йшлося в "Одесском листке" 7 березня 1899 року, - один из немногих художников нашего времени, который не боится тела и изображает его с любовью. В этом отношении ему удалось примирить мир древнего искусства, посвященного великолепию телесной красоты, с миром христианским, преследующим, главным образом, духовное совершенство и смотрящим на все земное как на преходящую форму. Едуардс твердо и всецело проникнут идеей, что все, изображенное в скульптуре, вечно и правдиво лишь тогда, когда не оскорбляет чувства изящного - вот главное впечатление, вынесенное с выставки".
Пам’ятник Полю у творчості одеського майстра не став надто помітною подією. Мистецтвознавцями він згадується рідко. Ймовірно, що в роботі над погруддям "новоросійського Колумба" Борис Едуардс скористався посмертною маскою Олександра Поля, яка зберігалася в музеї Катеринослава.
1919 року відомий скульптор з Росії емігрував. Помер він на острові Мальта в лютому 1924 року. Щоправда, родичі митця називають ще іншу дату його смерті. Племінник Бориса Едуардса Андрієнко-Нечитайло твердить, що той з Мальти перебрався до Лондона, де й закінчив свої дні на початку
30-х років.