Військовий і політичний діяч, кошовий отаман Запорозької Січі

Народився у 1610 р. на Поділлі, ймовірно, на Вінниччині.
У дитячі роки здобув певну освіту.
Є деякі джерельні дані, за якими саме Сірко з Богданом Хмельницьким та Іваном Золотаренком на чолі загону козаків брали участь у Тридцятилітній війні. У джерелах відсутні будь-які згадки про Сірка до кінця 1653 р., коли він громив ординців, які після Жванецької облоги (грудень 1653 року) поверталися додому з великою кількістю полонених мирних мешканців Поділля. Вже тоді Сірко був міцно пов’язаний із Запорозькою Січчю. Після Переяславської ради 1654 р. запорожці, в т. ч. й Сірко, відмовились присягати на вірність цареві Олексію Михайловичу. По смерті Богдана Хмельницького Сірко стає однією з чільних постатей у політичному житті України. Під час гетьманування Івана Виговського Сірко підтримував антиурядову опозицію, був одним із її керівників, що значною мірою зумовило скинення Виговського. Але, бувши письменним, Сірко не поставив свій підпис на російсько-українському договорі 1659 р., оскільки він був нерівноправним і тому невигідним для України. Замість Сірка руку до цього документа приклав сам Юрій Хмельницький.
У 1658-1660 рр. Сірко був вінницьким полковником, після Слободищенського договору (1660 р.) покидає табір прихильників Юрія Хмельницького і відправляється на Чортомлицьку Січ, де зближується з Іваном Брюховецьким. Сприяв перемозі Брюховецького у боротьбі за гетьманську булаву, вів боротьбу проти гетьмана Правобережної України Павла Тетері. Але швидко розчаровується у Брюховецькому, йде на Січ, де багато разів обирається кошовим отаманом.
У 1667-1668 рр. Сірко був полковником Харківського слобідського полку, жив із сім’єю у м. Мерефі. Був одружений,
з дружиною Ганною мав двох синів (Петра і Романа) та двох дочок. Один із синів був одружений із дочкою молдовського господаря Хінкула, загинув під час походу на Крим у липні 1673 року. Другий син одружився (можливо, це був його другий шлюб) із дочкою вже покійного гетьмана Брюховецького. Одним
із зятів Сірка був відомий козацький полковник Іван Сербин.
Після укладення тяжкого для України Андрусівського миру 1667 року, за яким Московська держава і Річ Посполита ділили між собою Україну, на Лівобережній і Слобідській Україні вибухнуло антимосковське повстання (1668 р.); на Слобожанщині його очолив Сірко. Після поразки цього повстанця Сірко знову йде
на Січ, де він мав величезний авторитет за боротьбу проти Кримського ханства і ногайських орд. Сірко часто втручався у хід складних подій на Правобережній Гетьманщині, підтримуючи різних гетьманів і претендентів на гетьманську булаву, насамперед колишнього кошового отамана, уманського полковника Михайла Ханенка, який дотримувався пропольської орієнтації. Сірко розглядався і як претендент на гетьманську булаву Лівобережжя.
Помер Сірко на своїй пасіці, на хуторі Грушівці біля Чортомлицької Січі. Похований поблизу с. Капулівки (Нікопольський район Дніпропетровської області).
В історичній пам’яті українського народу Сірко зберігся як герой, уособлення найкращих якостей запорозького козака.