Промисловець,
громадський діяч,
археолог, учений.
Почесний громадянин Катеринослава

Народився 1 вересня 1832 року в с. Малоолександрівське Верхньодніпровського повіту на Катеринославщині. Нащадок німецького дворянина, що вислужився на російській військовій службі, та старовинного українського роду Полуботків, він здобув блискучу освіту. Вчився спочатку в Полтавській губернській гімназії, де на той час були зібрані кращі педагогічні кадри, а згодом у Дерптському університеті - одному з кращих в імперії. Закінчивши у 1854 р. юридичний факультет, Олександр Поль оселився у своєму родовому маєтку. Зайнявся сільським господарством, але скоро відчув, що його покликання в іншому.
З дитинства знаючи про своє походження із славного роду українського гетьмана Павла Полуботка, захоплюючись козаччиною, щиро люблячи рідний степовий край, Олександр Поль став справжнім патріотом своєї землі і свого народу.
Покликанням на все життя стало для нього вивчення місцевої історії та археології, дослідження рідного краю. Подорожуючи, займаючись археологічними розкопками, збираючи предмети матеріальної культури минулих століть, систематизуючи їх, Олександр Миколайович наприкінці життя виявився власником величезної колекції старожитностей. Вона складалась з предметів кам’яного, бронзового, залізного віків; речей, знайдених у старогрецьких поселеннях і скіфських курганах, запорозьких реліквій. Незадовго до смерті її власника колекція була оцінена англійцями, які хотіли придбати її для Лондонського королівського музею, в 100 тисяч срібних доларів. Та збирач бажав, щоб речі, знайдені на рідній землі, тут і залишились. Більша частина зібрання старожитностей вже після його смерті потрапила до Катеринославського історичного музею, названому на його ж честь. Музей, на думку засновників, мав слугувати найкращим пам’ятником О. Полю.
Під час своїх археологічних експедицій Олександр Миколайович натрапив у Дубовій балці, поблизу Кривого Рогу, на поверхневий вихід залізної руди. Аналізи, зроблені в гірничій академії німецького міста Фрейберга, куди О. Поль повіз зразки породи, підтвердили, що руда найвищої якості. Вміст заліза становив 70 відсотків, ні в Росії, ні в Західній Європі такої багатої руди ще не знаходили. Олександр Миколайович запросив відомого професора Штрипельмана приїхати на Криворіжжя. Усі витрати, звичайно, взяв на себе.
Поклади залізної руди були величезні. Крім неї, тут було знайдено мармур, порфір, гірський льон, аспід та інші мінерали. Впевнившись, що родовище має промислове значення,
О. Поль купив Дубову балку та орендував на 99 років криворізькі рудні поклади. Проте власних його коштів для ведення розробок не вистачало, що змусило шукати інвесторів за кордоном. Лише через 15 років у Парижі вдалося заснувати "Французьке акціонерне товариство залізничних руд Кривого Рогу".
Понад 10 років довелося Олександру Полю доводити необхідність залізничного зв’язку між криворізьким рудним районом і донецьким вугільним басейном. Він же домігся і будівництва через Дніпро в Катеринославі грандіозного залізничного мосту.
Завдяки невтомній діяльності О. Поля з’явилась і розвинулась у краї гірничовидобувна, чавуноплавильна, сталеливарна, рейко- і трубопрокатна промисловість. З її розвитком життя
в сонній губернії змінилось докорінно, з’явились нові навчальні заклади для підготовки фахівців, пожвавилось духовне і культурне життя.
О. Поль постійно обирався на різні громадські посади: гласний губернського земського зібрання, почесний мировий суддя Верхньодніпровського округу, голова Верхньодніпровського мирового з’їзду. Протягом шести років був членом катеринославської губернської училищної ради, багато років - членом опікунської ради Катеринославської Марийської жіночої гімназії і почесним опікуном Катеринославського реального училища. І на всіх посадах повсякчасна активність, діловий, із знанням справи, підхід до розв’язання будь-якого питання, а вже наполегливості, навіть настирливості, йому було не позичати.
Сучасники згадували Олександра Миколайовича як талановитого оратора, який завжди вмів викласти питання ясно, чітко, у виступах спирався на незаперечні аргументи, думку свою не нав’язував, а доводив. Принциповість і безкомпромісність поєднував із коректністю і високою інтелігентністю.
Серед істориків і археологів був відомий як серйозний учений. Протягом двадцяти років О. Поль був дійсним ученим Одеського товариства історії і старовини, друкував наукові статті, брав участь у проведені археологічних з’їздів тощо. Його перу належать праці "Мишурин Ріг", кілька брошур і дописів з гірничої справи. Він же переклав з німецької книгу професора Штрипельмана "Геологічний і геогностичний опис криворізьких рудних покладів".
Неодноразово до нього приїжджали видатні вчені Росії
і Західної Європи, щоб обмінятись досвідом, ознайомитись
з його колекцією. Науковий опис її налічує 4773 предмети і наочно свідчить про величезну працю збирача, дає можливість уявити, скільки часу, зусиль, коштів на неї витрачено. Каталог мав складатись з двох томів. Другий, куди б увійшли описи картин, гравюр, старовинної порцеляни, емалей, бронзи тощо, складений не був.
Отримавши замолоду у власність солідний маєток, зразково ведучи господарство і маючи від нього прибутки, наприкінці життя він залишився злидарем. Все пішло на загальне добро.
Довгі роки ім’я його замовчувалось і було майже забуто, як було забуто багато чого з нашої історії. Дворянин, поміщик, власник великого маєтку, промисловець - більш, ніж досить, щоб викликати підозру більшовицької влади. Та ще й старожитності збирав, у тому числі українські, козацькі - "мотлох історії" за тлумаченнями ідеологів "нової ери". Новій владі такі люди були не потрібні. І пам’ять про них теж. Хоча ще в травні 1887 року на урочистому засіданні міської Думи, присвяченому святкуванню 100-річного ювілею Катеринослава, міський голова Яковлєв згадав і про роль О. Поля: "Его замечательной энергии, неутомимой деятельности и громадным затратам мы обязаны тем, что железнорудные наши богатства сделались известнейшими не только в нашем отечестве, но и во всей Европе и что привлекло к нам своих и иностранных предпринимателей вместе с их солидными капиталами".