Присвоєно звання Герой України
з врученням ордена Держави
за визначні особисті заслуги перед Українською державою в розвитку футболу, піднесення міжнародного престижу вітчизняного спорту,
багаторічну плідну тренерську діяльність.
Указ Президента України
від 15 травня 2002 року № 458
Ордени
“За заслуги” ІІ ступеня (1998 р.)
Трудового Червоного прапора (1987 р.)
“Знак Пошани” (1971 р.)

Майстер спорту СРСР, заслужений тренер СРСР та України.
Нагороджений медалями "За доблесну працю"
(1970 р.), "70 років Збройних сил" (1988 р.), "Ветеран праці" (1990 р.).
Народився 6 січня 1939 року в м. Київ. У дитинстві мріяв стати шофером та дуже любив іграшкові автомобілі. Рідні вважали, що хлопчик обере технічну спеціальність та стане інженером. Вже в ті роки у Валерія формуються головні життєві принципи і риси характеру: наполегливість, принциповість поглядів, стійкість духу. В тринадцять років він почав грати у футбол у ДЮСШ, потім продовжив свою футбольну освіту у футбольній школі молоді м. Києва. Коли Валерію виповнилось дев’ятнадцять років, стало зрозуміло, що все його подальше життя буде пов’язано
з футболом. Однак він твердо вирішив здобути вищу освіту та зумів поєднати футбол з навчанням у КПІ.
Для Валерія Лобановського великий футбол розпочався 29 травня 1959 р., коли він дебютував в основному складі київського "Динамо" в матчі проти Центрального спортивного клубу армії на чемпіонаті Радянського Союзу. До цього Лобановський протягом року грав у дублюючому складі "Динамо" і неабияк зацікавив уболівальників та тренерів своєю неординарною грою. Він один з перших радянських футболістів засвоїв удар "Сухий лист"
і з успіхом використовував його при виконанні кутового.
У складі київського "Динамо" Валерій Лобановський виступав з 1958 р. по 1964 р. Потім два сезони провів
в одеському "Чорноморці" (1965-1966 рр.), ще два - в донецькому "Шахтарі" (1967-1968 рр.). У складі київського "Динамо" він провів 144 гри (всього - 253) та забив
42 м’ячі (всього - 71). Також два матчі Валерій зіграв
у складі збірної команди СРСР і сім матчів -
в Олімпійській збірній Радянського Союзу. В активі футболіста Лобановського золото чемпіонату СРСР 1961 р. та 1962 р. Він двічі потрапляв до списку 33-х найкращих футболістів: у сезонах 1960 р. та 1962 р. Зі збірною СРСР став бронзовим призером Олімпійських ігор (1976 р.) та віце-чемпіоном Європи (1988 р.). У 1968 р. перейшов на тренерську роботу, і, як виявилося, саме вона принесла йому заслужену славу та визнання в колишньому Радянському Союзі та, особливо, в незалежній Україні.
Тренерську роботу Валерій Васильович розпочав у дніпропетровському "Дніпрі" на посаді старшого тренера (1968-1972 рр.). До того, як Лобановський за один сезон вивів команду в першу лігу, нового тренера вважали "зеленим". Це був справжній шок, коли через два сезони Валерій Васильович вивів "Дніпро" до вищої ліги. Вже тоді багато хто побачив у ньому не просто тренера: він умів чітко ставити завдання і виконувати їх. За чотири роки "Дніпро" показав величезну результативність, і не випадково наступним клубом для молодого спеціаліста стало київське "Динамо". Він бачив, що цю команду можна вивести в лідери футбольної Європи. З весни 1974 р. динамівці на собі відчули бажання тренера змінити команду. Для більшості було непросто звикати до небачених навантажень, складних тренувань, різноманітних тестів. Деякі, не витримавши, йшли з команди. Але ті, хто хотів перемогти себе, залишалися. Віднині вони повинні були забути про середній рівень: для їхнього тренера такого поняття не існувало. Спочатку було важко. Але поступово звикли, відчули себе незвичайно сильними, з’явилося розуміння значення різних вправ для майбутніх ігор. Уперше був застосований щоденний медичний тест-контроль, що спочатку не дуже подобалося гравцям.
Але скоро вони переконалися в його необхідності. А щодо різноманітності тренувальних вправ і тестів, то
у В.В. Лобановського їх накопичилося на десятки томів.
В цілому, якщо не рахувати перерв, Лобановський працював з командою з 1973 р. по 1990 р. Він привів "Динамо" до восьми перемог у чемпіонатах СРСР (1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1987, 1990 рр.), під його керівництвом команда шість разів ставала володарем Кубка СРСР (1974, 1978, 1982, 1985, 1987, 1990 рр.). Двічі "Динамо" перемагало в розіграші Кубка володарів кубків європейських країн (1975, 1986 рр.), а в 1975 р. перемогло в Суперкубку УЄФА. Тричі Лобановський був головним тренером збірної команди СРСР (1975-1976, 1982-1983, 1986-
1990 рр.). Але найголовніше досягнення тренера Лобановського та його команди - це утвердження авторитету клубу "Динамо" Київ" на міжнародній арені.
До футбольних вершин В.В. Лобановський ніколи не йшов легкими шляхами. Він завжди був вірний своєму професійному баченню футболу. Намічав високі цілі для своєї команди і вів її до перемоги, не зважаючи ні на шалену критику його методів тренування, ні на непомірні вихваляння. Він завжди залишався самим собою. Валерій Васильович ніколи не зупинявся на досягнутому і не дозволяв заспокоюватися своїй команді. Одночасно він вів боротьбу за вдосконалення вітчизняного футболу, за перехід до професійного футболу - справжнього, а не на словах. Лобановський добивався створення професійних клубів. Він так наполегливо втілював свої ідеї в життя, що спортивне керівництво нарешті-таки надало динамівцям статус клубу.
І клуб став підніматися на ноги, далі розвиватися і міцніти.
Тепер Валерій Васильович відчув, що можна взяти тайм-аут, переключитися на нову роботу. Він поїхав в Об’єднані Арабські Емірати (1990-1993 рр.), потім його запросили до Кувейту (1994-1996 рр.), де він вивів збірну команду країни на третє місце на Азіатських іграх (1996 р.).
Того ж року керівництво ФК "Динамо" Київ" запропонувало Валерію Васильовичу повернутися на Батьківщину та очолити тренерський штаб. Повернувшись до клубу, Валерій Васильович зрозумів, що роботи буде багато. Але Лобановський був готовий до цього, адже він звик переборювати труднощі задля перемоги. І поступово команда набирала необхідної майстерності. З 1996 р. по 2002 р. під керівництвом В.В. Лобановського команда "Динамо" Київ" стала 5-разовим чемпіоном України (1997, 1998, 1999, 2000, 2001 рр.), 3-разовим володарем Кубка України (1998, 1999, 2000 рр.). У 1999 р. динамівці вийшли до півфіналу Ліги чемпіонів УЄФА.
Помер Валерій Васильович 13 травня 2002 р., як кажуть, на бойовому посту, під час гри київського "Динамо" у м. Запоріжжі з командою "Металург".
Сьогодні В.В. Лобановського пам’ятають та люблять
і футболісти, і вболівальники. Спортивний стадіон
ФК "Динамо" Київ" носить його ім’я. Щороку проводиться Турнір пам’яті Героя України В.В. Лобановського.
Валерій Васильович - видатний тренер-практик, який досяг визначних результатів не тільки на внутрішніх змаганнях, а й на міжнародній арені. В.В. Лобановським були втілені
в практику передові досягнення спортивної науки (метод інтервального тренування), реалізовано принципи так званого "системного футболу", основу якого складають універсалізм футболістів та висока інтенсифікація гри, розроблено довгострокову програму відбору та підготовки молодих футболістів. Під його редакцією видано ряд посібників та книг про напрями розвитку футболу, його тактику та стратегію.
Валерій Лобановський - кавалер Рубінового ордена УЄФА та ордена ФІФА "За заслуги".