лях становлення і розвитку санепідслужби Полтавщини подібний до інших регіонів України, проте, з певними відмінностями в теоретичному
і практичному плані. У 1775 р. були створені "Прикази громадської опіки", у відання яких перейшла організація надання медичної допомоги населенню і громадської опіки. На Полтавщині такий "Приказ" було засновано в рік утворення губернії - в 1802 р.
За 62 роки (1802-1865 рр.) існування "Приказу..."
в губернії було побудовано губернську лікарню (в м. Полтаві) на 280 ліжок, 14 лікарень у повітових містах на
517 ліжок і 4 богадільні на 380 ліжок.
У 1784 р. в м. Кременчуці спалахнула епідемія чуми. Організація боротьби з нею пов’язана з іменем Данила Самойловича, про що свідчить його книга: "Краткое описание микроскопических исследований о существе яду язвенного, которые производил в Кременчуге Данило Самойлович".
У 1852 р. для боротьби з епідеміями в губерніях і повітах організовуються Комітети громадського здоров’я, на яких покладається обов’язок "присечения и предотвращения" різних захворювань. Такий комітет був створений
і в Полтаві, його очолював поміщик К.П. Башкірцев, родич відомого за поемою "Полтава" О.С. Пушкіна Кочубея, який користувався пошаною серед населення.
У 1864 р. в Росії було проведено реформу щодо створення земських органів. Згідно з "Положенням про земське управління" на них покладалося і "попечение о народном здравии".
Вирішенням проблеми розробки проекту основ земської медицини займалися вчені і практики в усіх губерніях, та найбільш оптимальний варіант запропонували полтавські лікарі - Жуковський, Сенацький і Долгоруков. Своє бачення напряму діяльності земської медицини вони виклали в "Трудах постійної медичної комісії при Полтавській управі" в 1869 р.
Високу оцінку в пресі їм дав і М.І. Пирогов. У відгуку на "Труди..." в 1869 р. голові медичної комісії при Полтавській губернській управі доктору медицини М.А. Долгорукову він підкреслив важливість поєднувати лікування хворих з додержанням гігієнічних умов.
У проекті "Положення про земську медицину" було відмічено, що для усунення причин захворювань серед населення повинна впроваджуватися громадська гігієна, громадська лікарська діяльність та громадське піклування.
Полтавська комісія першою надала важливе значення санітарному напряму земської медицини. Автори "Положення..." першими визначили санітарний напрям розвитку земської медицини. "Московський тип санітарної організації" був розроблений пізніше.
У 70-х роках XIX ст. почали організовуватися санітарні комісії. Така комісія була створена і в Кобеляцькому повіті в 1870 р., а згодом і при Полтавській земській управі. Пізніше, в 1872 р. подібна організація була утворена
і в Пермській губернії І.І. Моллісоном.
До плеяди прогресивних земських лікарів із профілактичним напрямом діяльності належить і Веніамін Йосипович Португалов (1835-1896 рр.), який народився в Полтаві, де закінчив гімназію, згодом медичний факультет Харківського університету. У 1874 р. він був запрошений губернатором Вятської губернії на посаду губернського санітарного лікаря, він був другим після І.І. Моллісона санітарним лікарем у Росії і першим соціал-гігієністом.
Досить відома і постать І.А. Зубковського (1848-1933 рр.), який більш відомий як фундатор Миргородського курорту
і "Миргородської води". Він брав активну участь у боротьбі з дифтерією, висипним тифом, малярією, туберкульозом, які на той час були занадто поширені на території повіту. Останні роки життя працював на посаді санітарного лікаря курорту.
Його близьким колегою і ровесником був лікар О.Т. Богаєвський (1848-1930 рр.). З 1883 р. понад 40 років і до кінця життя працював старшим лікарем Кременчуцької земської лікарні. З його участю в Кременчуці побудовано водогін, проведено трамвайну лінію до лікарні, а для останньої було придбано дезкамеру.
Велику роботу по боротьбі з інфекційними захворюваннями проводив земський лікар О.О. Волкенштейн (1851-1925 рр.). Спільно з письменником і громадським діячем В.Г. Короленком багато зроблено для боротьби з туберкульозом серед дітей у Полтаві. Вони домоглися відкриття в Полтаві дитячої туберкульозної лікарні, а в подальшому і для дорослих, якою спочатку завідував
О.О. Волкенштейн.
У 1917 р. санітарна організація в Полтавській губернії складалася з семи санітарних лікарів, які працювали в повітах: Полтавському, Кременчуцькому, Миргородському, Золотоніському, Костянтиноградському, Кобеляцькому
і Роменському.
У 1919 р. на Полтавщині було відновлено діяльність Губернського відділу охорони здоров’я з санітарно-епідеміологічним відділом, його керівником був А.В. Гліко,
а епідеміологом - В.В. Крюков.
Санітарний стан губернії на той час був дуже тяжкий. То були голодні роки з суворими зимами. У 1920 р. в губернії захворіло віспою 9956 осіб, у 1921 р. - 4067,
у 1922 р. - 1455 і в 1923 р. - 579. У цей же час було зареєстровано 2 різких спалахи висипного тифу: перший
у 1920 р. (398,8 хворих на 10 тис. населення, по Україні - 245,9. Висока захворюваність була також на поворотний тиф: у 1921 р. на 10 тис. населення зареєстровано
136,7 випадків, по Україні - 127,4).
У 1928 р. були організовані міжрайонні санепідстанції, їх було 4 - Полтавська, Кременчуцька, Лубенська і Гадяцька.
У 1929 р. працювало 44 санітарних лікарі і 16 помічників санітарного лікаря, а на кінець довоєнного часу
в області вже було 48 санепідстанцій, де працював
71 санітарний лікар.
У жовтні 1937 р. була утворена Полтавська область
і на базі Полтавської міжрайонної санепідстанції була організована обласна санепідстанція, її першим завідувачем був О.О. Сахно. Були також організовані обласні малярійна та промислова санітарна станція, держсанінспекція і обласний будинок санітарної освіти.
У період окупації було повністю знищено 689 і значною мірою зруйновано 104 медико-санітарних заклади. Збитки, заподіяні охороні здоров’я, за неповними підрахунками становили 202 млн 387 тис. 500 крб.
Все ж протиепідемічна робота і державний санітарний нагляд в області почали здійснюватися уже з 1944 р., було відбудовано 50 міських і районних санепідстанцій з санбаклабораторіями.
У 1955 р. почався швидкий ріст будівництва водогонів. У 1927 р. за ініціативою академіка О.М. Марзєєва в селі Великі Сорочинці Миргородського району побудовано перший в Україні сільський водогін. Для багатьох людей назва села асоціюється з відомим Великосорочинським ярмарком, який з кожним роком набуває ширшого значення, наповнюється новим змістом, наближаючись до міжнародного рівня, набувши статусу Національного.
Головними лікарями обласної санепідстанції в різний час працювали: О.О. Сахно, Н.Є. Драпкін, І.І. Лисенко,
Т.І. Верчик, І.Є. Вороненко, М.П. Скрипник, Л.О. Кодинець, В.В. Шульга. На сьогодні понад 20 років обласну держсанепідслужбу очолює Валентин Федорович Шаповал, заслужений лікар України, кандидат медичних наук. Вони зробили значний внесок у розвиток санепідслужби, зміцнення матеріально-технічної бази, підвищення ролі та авторитету служби.
Вагомий внесок у цю справу зробили й О.І. Світлова, М.С. Дубов, М.М. Марченко, О.П. Левченко, О.М. Дубова, О.П. Мельниченко, Л.І. Бондаренко, який у свій час, як і О.П. Мельниченко, очолював Полтавську міську санепідстанцію.
Своєю службовою і громадською діяльністю в свій час сприяли підтриманню санепідблагополуччя в області:
О.А. Богаченко, Л.Ю. Шендерович, В.І. Бугаєвський,
І.М. Кривонос, В.Ф. Москаленко, К.П. Коблицька, М.С. Аронін, В.С. Зайцев, Т.С. Гуревич, Н.П. Забора, Л.Д. Павелко, І.К. Антоненко, О.К. Дігтяр, Л.А. Макєєв, Н.М. Курило,
П.І. Варшавський, Б.В. Колесник, Б.І. Вовк, Д.П. Карпенко та інші. Пам’ять про М.П. Скрипника пов’язана з побудовою лабораторних та адміністративного корпусів нинішньої облСЕС у ті тяжкі повоєнні роки.
Всебічно сприяли підтриманню санепідблагополуччя та зміцнення матеріально-технічної бази санепідстанцій головні лікарі міськрайсанепідстанцій: С.Ф. Токар (Зіньківський район), А.Д. Кіріченко (Лохвицький район), М.П. Степанько (Миргородський район), І.Л. Лукавенко (Карлівський район), Л.Ф. Бутко (Кобеляцький район), М.Я. Залізняк. Останній збудував у м. Кременчуці дезінфекційну станцію, одну з кращих в Україні.
Домоглися побудови добротних приміщень санепідстанцій у Чутівському районі - М.Д. Мироненко, Великобагачанському - В.П. Маленко, Гребінківському - О.І. Шовкопляс, Кременчуцькому - В.А. Товстий, Котелевському -
М.К. Чайка, Хорольському - С.Ф. Ткаленко, Лубенському - М.В. Дерев’янко, Шишацькому - С.І. Монастирська, Машівському - Г.Ф. Артемчук, м. Полтава - О.О. Сухонос.
Головним держсанлікарем м. Кременчука В.І. Акімовим було побудовано сучасний лабораторний корпус міської СЕС.
На сьогодні в області функціонує 3 міських (Полтава, Кременчук, Комсомольськ), 25 районних санепідстанцій та дві дезінфекційні станції (у Полтаві та Кременчуці). У системі служби працює 331 лікар та близько тисячі середніх медичних працівників. Це все люди, віддані своїй професії, і кожен з них повсякденною працею робить певний внесок у загальну справу підтримання санепідблагополуччя області. Серед них 2 кандидати медичних наук: М.І. Ковган
і В.Ф. Шаповал; 5 заслужених лікарів України: В.Ф. Шаповал, В.І. Акімов, П.В. Маційчук, З.П. Горбенко, В.В. Шульга; заслужені працівники охорони здоров’я України: А.М. Дімітраки, О.М. Белінський, Г.Т. Жушман, Л.І. Пилаєва.
До кадрового фонду служби на сьогодні входить велика кількість працелюбних, відданих своїй професії фахівців. Серед них: М.В. Асаул, Н.В. Горбенко, Л.М. Дзекун,
О.С. Загорулько, Г.В. Білоус, Т.М. Крупініна, О.М. Мірошниченко, З.М. Ніколашина, О.А. Губар, О.А. Тенетко та інші; працівники міськрайсанепідстанцій і дезстанцій:
В.І. Акімов, В.В. Самойленко, М.М. Куліш, В.П. Маленко, М.Д. Гладиш, О.П. Демочко, О.І. Шовкопляс, М.К. Чайка, В.А. Товстий, М.В. Олефір, В.В. Тищенко, М.І. Рябко,
П.В. Маційчук, Н.П. Залізняк, О.М. Семиног, О.Г. Пантелей, В.О. Константінов, Н.Я. Прокопович, М.В. Романюк,
В.М. Дашковська, С.Ф. Ткаленко, С.І. Монастирна, П.М. Василець, С.О. Михайлова, Т.М. Барабаш, А.М. Журавльов, М.Г. Шеремет та ін.
Неоціненну допомогу надавали в минулому і нині помічники санітарних лікарів та епідеміологів. Серед них:
М.М. Огер, Л.В. Крижанівська, М.Г. Книш, С.Ю. Милюкова, В.П. Костенко, Л.І. Нечипоренко, О.І. Каленіченко,
Н.А. Покотило, М.С. Лукашенко, Н.В. Ковпак, О.В. Рибак,
А.П. Шерстюк та ін.
Працівники служби підвищують свій професійний рівень, беручи активну участь у профільному науковому товаристві. Вони всебічно допомагали в проведенні в січні 2005 р. в Полтаві XIV з’їзду Українського науково-медичного товариства мікробіологів, епідеміологів і паразитологів ім. Д.К. Заболотного. В області, в одній із перших
в Україні, розпочато проведення медико-географічних досліджень (М.І. Ковган, В.Ф. Шаповал, М.В. Асаул та ін.). Їх матеріали розглядалися на перших республіканських медико-географічних конференціях у Полтаві в 1969, 1972 і 1977 рр. Напрями досліджень: вивчення ендемічних осередків флюорозної хвороби, гіперплазії щитоподібної залози, опісторхозу, лептоспірозу. У 1993 р. була проведена перша республіканська конференція з проблем фтору. Останнім часом випущені у світ три "Медико-екологічних атласи" (2004, 2005 і 2006 рр.).
Щорічно фахівцями служби проводяться науково-практичні дослідження з виявлення впливу на здоров’я населення місцевих соціально-економічних і техногенних факторів довкілля. Лише за останні 10 років за результатами нових досліджень опубліковано близько 200 статей у наукових журналах та "Матеріалах" профільних республіканських конференцій, виконано дев’ять дисертаційних робіт.
Завдяки активній позиції, навіть за умови сучасної економічної скрути, вдалося поліпшити матеріально-технічну базу багатьох санепідзакладів: побудовано або капітально відремонтовано 10 санепідустанов, запроваджено комп’ютеризацію та забезпечено сучасним обладнанням лабораторії. Слово лікаря-гігієніста все частіше звучить на радіо, телебаченні, в пресі. До нього постійно звертається населення за порадою.
Головний критерій ефективності діяльності служби - здоров’я людини, що є найважливішим фактором національної безпеки країни.
Фахівці закладів профілактичної медицини з оптимізмом дивляться в майбутнє і вірять, що вони, як і їх попередники, зроблять вагомий внесок у поліпшення охорони здоров’я населення області.