Про час зародження боротьби як виду спорту історики не можуть відповісти. Відстоюючи право на здобич, на власне місце під сонцем та й саме життя, людина набувала навичок борця, які поповнювалися ефективними прийомами захисту і нападу. З часом різновиди боротьби ставали елементами педагогіки, покликаними виховувати бійців, які захищають своїх співплеменників. Багато археологічних розкопок та етнографічних дослідів свідчить про широке розповсюдження боротьби в стародавніх Ассірії, Єгипті, Вавилоні.
Придворний характер боротьби зберігся у стародавніх Єгипті та Греції, де з 776 року до н. е. стали проводитися ігри Олімпіади, і всього через 68 років боротьба увійшла до Олімпійської програми.
У першій половині XIX століття боротьба стала набувати характеру спортивної дисципліни, і провідну роль у цьому процесі відіграла Франція, у столиці якої вже в 1848 р. пройшов перший чемпіонат. А в 1866 р. була відкрита борцівська арена на три тисячі глядачів.
Вільна боротьба була включена до програми сучасних Олімпійських ігор у 1904 р. у м. Сент-Луїс (США), яка називалася "вільноамериканська", і цей різновид єдиноборств сподобався любителям спорту інших континентів.
У 1912 р. був створений Комітет по нагляду і проведенням змагань з боротьби серед любителів, який у
1921 р. перетворився на Міжнародну федерацію боротьби (ФІЛА), що сьогодні єднає 154 країни, й під її егідою проводяться змагання з вільної, греко-римської, жіночої
та пляжної боротьби.
Перший чемпіонат Європи з вільної боротьби відбувся у 1928 р.
Чемпіонати Радянського Союзу почали проводитися з 1945 р., а вперше радянські борці, у складі команди якої були українські спортсмени Василь Рибалко, Арам Ялтирян та Яків Пункін, взяли участь в Олімпійських іграх
у 1952 р. у м. Гельсінкі; Яків Пункін став олімпійським чемпіоном з греко-римської боротьби. Фактично й ці видатні борці стали засновниками Української школи боротьби. Вже в наступні Олімпійські ігри їхні учні здобували перемоги: М. Шахов у 1956 р. виборов бронзову нагороду, а Володимир Синявський в 1960 р. - срібну медаль. Широкої популярності набула вільна боротьба і в Україні.
Збірні команди України з вільної та греко-римської боротьби на чемпіонатах і Спартакіадах Радянського Союзу посідали призові місця. У 1968 р. олімпійським чемпіоном став Борис Гуревич.
Найбільших успіхів українські борці вільного стилю досягли на Олімпійських іграх у м. Москва 1980 року, де вибороли три золоті медалі (Анатолій і Сергій Білоглазови та Ілля Мате). Олімпійським чемпіоном став Павло Пінігін (м. Монреаль, 1976 р.), дворазовим олімпійським чемпіоном - Сергій Білоглазов.
Олімпійськими чемпіонами з греко-римської боротьби стали українці Іван Богдан, Олег Кучеренко, а дворазовим - Олександр Колчинський, В’ячеслав Олійник у 1996 р.
Великий внесок у розвиток Української боротьби за Радянських часів внесли видатні тренери сучасності: Арам



Ялтирян, Василь Рибалко, Граніт Торопін, Борис Савлохов, Георгій Бураков, Микола Комов, Володимир Синявський; борці - чемпіони світу: Володимир Гулюткін, Юрій Гусов, Георгій Саядов, Михайло Харачура; чемпіони та призери чемпіонатів СРСР, Європи та світу: Іван Вихрастюк, Лінар Салімулін, Гурам Нієбірідзе, Іван Кулешов, Микола Руснак, Володимир Чертков, Анатолій Харитонюк, Григорій Данько, Анатолій Паламарьов, Роберт Тібілов, Петро Христофоров, Олег Конюшенко та Леонід Барсуков.
Новою віхою у розвитку української боротьби стали 1992 рік і створення Асоціації спортивної боротьби України, яка об’єднала на той час федерації вільної і греко- римської боротьби і яка у тому ж році була прийнята
до Міжнародної федерації боротьби (ФІЛА). Першим президентом асоціації було обрано президента Федерації греко-римської боротьби Яна Мусійовича Димова, віце-президентом - Заброду Василя Климовича, генеральним секретарем - Гадайчука Леонтія Юрійовича.
У зв’язку зі змінами законодавства України про громадські організації у 1997 р. було перереєстровано Асоціацію спортивної боротьби України у Міністерстві юстиції України і президентом обрано Савлохова Бориса Сослановича, віце-президентами - Заброду Василя Климовича
і Димова Яна Мусійовича. У 2001 р. на звітно-виборчій конференції співпрезидентами Асоціації спортивної боротьби України було обрано Заброду Василя Климовича, який відповідає за розвиток вільної та жіночої боротьби, та Киселя Володимира Карповича, який відповідає за розвиток греко-римської боротьби, віце-президентами - Руслана Савлохова, Яна Димова і Григорія Данька, генеральним секретарем - Леонтія Гадайчука.
До складу президії увійшли 40 осіб - представників регіонів України та ДСТ і відомств.
У 2004 р., у зв’язку з особистою заявою про складання повноважень співпрезидента В.К. Заброди, президією асоціації, співпрезидентом асоціації було обрано олімпійського чемпіона Тедеєва Ельбруса Сослановича.
Вільна і жіноча боротьба досягла значних успіхів у розвитку в Україні та на міжнародній арені. У 26 регіонах України займаються вільною і жіночою боротьбою більше 30 тисяч людей. У країні щорічно проводиться до 40 змагань серед різних вікових груп, працюють більше 800 тренерів у ДЮСШ, СДЮШОР та ШВСМ. На 9 відділеннях училищ фізичної культури навчаються 300 борців. Щорічно у м. Києві Асоціація спортивної боротьби України спільно з Міністерством України у справах сім’ї, молоді і спорту проводять традиційний Міжнародний турнір, присвячений видатним українським борцям, чемпіонам Європи, світу та Олімпійських ігор з вільної та жіночої боротьби, в якому беруть участь, як правило, спортсмени з 20-25 країн.
За період незалежності України з 1992 р. борці нашої країни посіли провідні позиції на міжнародній арені.
Перші виступи юних спортсменів на першостях світу
і Європи серед кадетів та юніорів у 1992 р. принесли вагомі успіхи українським борцям, що підкреслило спроможність української школи боротьби конкурувати з провідними країнами світу: Туреччиною, Іраном, США, Росією, Німеччиною, Японією, Кореєю та ін.
Чемпіоном світу серед кадетів став Олександр Мельник, а чемпіоном Європи - Олексій Нечипуренко.
У 1993 р. збірна команда України вперше, виступаючи на чемпіонаті Європи, посіла 4-е загальнокомандне місце, виборовши 1 золоту (Дзамбулат Тедеєв), 2 срібні
(Мірабі Валієв та Олексій Нечипоренко), 2 бронзові (Віктор Єфтені, Михайло Кушнір) медалі, а на чемпіонаті світу М. Валієв виборов срібну нагороду.
З 1994 р. збірна команда України щорічно на чемпіонатах Європи посідала другі загальнокомандні місця,
а в 1988 р., 1999 р. та 2005 р. ставала чемпіонами Європи в загальнокомандному заліку.
У 1997 р. збірна команда України посіла друге загальнокомандне місце на чемпіонаті світу, а в 1998 р. - друге місце на командному чемпіонаті світу.
На Кубках світу 2003 року команда посіла 3 місце,
а в 2005 р. - 2 місце.
Олександр Захарук є чотириразовим чемпіоном Європи і триразовим бронзовим призером чемпіонатів світу; чемпіонами Європи у різні роки ставали Віктор Єфтені, Володимир Тогузов, Асланбек Фідаров, Мірабі Валієв, дворазовими - Заза Зазіров і Ельбрус Тедеєв.
У 1996 р. бронзовими призерами Олімпійських ігор стали Заза Зазіров і Ельбрус Тедеєв, у 2000 р. срібну медаль виборов Євген Буслович.
Срібним призером чемпіонату світу у 1997 р. став Ельдар Асанов, а два рази срібним призером та дворазовим призером чемпіонатів Європи є Вадим Тосоєв.
Бронзовим призером чемпіонату світу у 2002 р.
став Володимир Сіротін. У 2005 р. чемпіонами Європи стали Тарас Данько і Василь Федорішин, а бронзову нагороду здобув Володимир Сіротін. На чемпіонаті світу Тарас Данько та Василь Тисменецький вибороли бронзові нагороди.
Успішно виступають збірні команди України на юніорських та юнацьких чемпіонатах Європи та світу, посідаючи призові місця.
Починаючи з початку 90 років XX сторіччя небувалої популярності набуває жіноча боротьба.
Особливо успішно працюють центри у Донецькій і Хмельницькій областях, де підготували дворазову чемпіонку Європи, бронзову призерку чемпіонату світу Комарницьку Тетяну, дворазову чемпіонку Європи, срібну та бронзову призерку чемпіонатів світу Тетяну Лазареву.
Вперше чемпіонкою світу у 2002 р. стала сумчанка Катерина Бурмістрова.
У 2001 р. збірна команда України на чемпіонаті світу посіла 3-є загальнокомандне місце, а на чемпіонатах Європи у 1997 р. та 2000 р. - 3 місце, 1999 р. та 2001 р. - 2 місце, а в 2004 р. стала чемпіоном Європи, де виборола три золоті (Інеса Ребер, Ірині Мерлені, Катерина Бурмістрова) та 2 срібні медалі (Тетяна Лазарева і Світлана Саєнко).
Успішно виступають збірні команди України серед юніорок і дівчат. Найвидатніші успіхи цих команд - це друге загальнокомандне місце юніорок на чемпіонаті світу 2005 року та перше загальнокомандне місце серед дівчат.
Найвидатнішим досягненням української школи боротьби є золоті медалі Афінської олімпіади Ельбруса Тедеєва та Ірині Мерлені, які були триразовими чемпіонами світу.
Запорука досягнення видатних результатів на світовій арені - копітка праця тренерів і фахівців, які самовіддано працювали з провідними спортсменами та готують резерви для збірних команд. Це, насамперед, видатні тренери брати Борис, Тимур і Руслан Савлохови, Георгій Бураков, Михайло Харачура, Григорій Данько, Анатолій Харитонюк, Володимир Синявський, Михайло Шахов, Валерій Бойко, Ігор Барна, Михайло Чаповський, Володимир Дементьєв, Володимир Стадник, Віктор Лушников, Григорій Шепелєв, Сергій Басистий, Ігор Дух, Анатолій Михальченко, Алтай Абдулаєв, Олексій Мельник, Юрій Голуб, Леонід Барсуков, Петро Папуш, Едуард Носадчий, Іван Кулешов; постійні лікарі збірних команд серед чоловіків
і жінок Мірабі Швангірадзе і Анатолій Пархоменко; масажисти Юрій Ротань та Світлана Коваленко.
Українські борці з вільної і жіночої боротьби за роки незалежності України вибороли на Олімпійських іграх
2 золоті, 1 срібну і 2 бронзові медалі; на чемпіонатах світу - 7 золотих, 5 срібних і 11 бронзових медалей; на чемпіонатах Європи - 24 золотих, 22 срібні і 25 бронзових медалей.
На високому організаційному рівні проводяться змагання в Україні, які обслуговують більше як 30 суддів міжнародної категорії.
Держава високо оцінила працю спортсменів, тренерів і фахівців Асоціації спортивної боротьби України.
Ельбрус Тедеєв нагороджений трьома державними нагородами: відзнакою Президента України Хрестом "За мужність" та орденом "За заслуги" II ступеня; Мерлені Ірині - орденами княгині Ольги III ступеня, "За заслуги" III ступеня та "За розбудову України" ім. Михайла Грушевського, Руслан Савлохов - орденом "За заслуги" III ступеня.
Восьми тренерам і фахівцям присвоєно почесне звання "Заслужений працівник фізичної культури і спорту України".