(1888-1958)
Живописець
Хворостецький Іван народився 18 квітня 1888 року в с. Юридики біля Почаєва
у селянській родині. У 1900 р. закінчив церковно-парафіяльну школу. Свої перші творчі кроки обдарований юнак зробив
у Почаївській лаврі, навчаючись в іконописній майстерні. А вже будучи відомим художником, брав активну участь у реставрації лаври та оспівав її у своїх творах.
На початку століття І. Хворостецький працював з А. Лазарчуком, потім - з Г. Крушевським, зокрема, у самому Почаєві,
а вже після переїзду до Києва у 1906 р.,
як учень Г. Крушевського, брав участь у розписуванні собору у м. Біла Церква. Прагнення вчитися, пізнавати, вдосконалюватися привело його в осінні дні 1908 року до Київського художнього училища. Серед викладачів І. Хворостецький потім
із вдячністю згадував Г. Дядченка, А. Крюгер-Прахову, В. Менка, О. Мурашка
і окремо - Ф. Кричевського, які відіграли вирішальну роль для формування його
як художника-реаліста. Особливо цікавими і корисними були уроки О. Мурашка, котрі розкрили перед ним секрети колориту.
У 1916 р. І. Хворостецький вступив
до Академії мистецтв у Петрограді. Після кількох тижнів занять його мобілізували
до армії, а через 3 місяці звільнили у зв’язку із хворобою. Художник повернувся до Києва і викладав малювання в школах та училищах. У цей час він активно брав участь у різноманітних виставках. На жаль, майже всі ранні роботи художника втрачені і судити про них можна лише за каталогами та спогадами очевидців. Так, у 1915-1918 рр. на виставках Київської спілки художників і Товариства діячів українського пластичного мистецтва експонувалося немало жанрових і пейзажних полотен
І. Хворостецького: "Свято в селі", "Жнива", "До церкви" та ін.
Окрім інтенсивної професійної роботи та викладання, зрілий художник у 1925-1928 pp. навчався під керівництвом
Ф. Кричевського та М. Козика в Київському художньому інституті і успішно закінчив його, захистивши теоретичний реферат "Український орнамент".
Творчі інтереси художника в ті роки зосереджувалися, головним чином, у сфері жанрового та пейзажного живопису. Особливо любив він писати дніпровські пристані з гомінким натовпом селян, галасливі полтавські та київські базари, косарів
у полі, праль на березі річки. Засвоюючи позитивний досвід і досягнення імпресіонізму в передачі світло-повітряного середовища, І. Хворостецький у цих та інших своїх творах залишався в руслі національних традицій українського пленерного живопису. Картина цього періоду "Пралі" була відзначена заохочувальною премією міжнародного журі на виставці у Венеції - Венеціанській Бієнале 1928 року.
Багато сил та енергії віддав І. Хворостецький вихованню нового покоління українських живописців, педагогічній роботі в середніх і вищих навчальних закладах Києва - у художньому технікумі, інженерно-будівельному, а з 1935 p. - художньому інститутах. Твори його з незмінним успіхом експонувалися ледве не на всіх республіканських та окремих всесоюзних виставках. "А як розвинувся... талант художника
І. Хворостецького, що дає такі чудові краєвиди зимового Києва", - писав у своїй статті М. Бурачек.
Лихоліття війни, евакуація, оточення, знову Київ і, нарешті, повернення в рідне село, де він і залишився до останніх днів життя. Весь його творчий доробок довоєнних років загинув назавжди, і хоча на виставках демонструються деякі його роботи художника, але лише з 1951 p. з’являється можливість повністю повернутися до мистецької роботи. Останні 6-7 років життя І. Хворостецького - час дивовижного підйому і творчого обновлення художника, нового розквіту сил, реалізації і віддачі накопиченого досвіду та майстерності.
Слідом за звітами у Києві та Тернополі (1955 р.) відбулися персональні виставки
в Кременці, Львові, Почаєві, Києві. Його полотна виконані, як правило, вільним
і широким пензлем у легкій, майже акварельній манері. Переважальний настрій цих скромних пейзажів - душевна рівновага
і зосередженість, оптимізм і життєрадісність, загострений й одночасно стриманий ліризм. Ці риси і надають пейзажам художника особливої здатності хвилювати глядачів. Прикладом можуть бути такі його полотна, як "Пасіка", "Будинок біля ставу", "Зима в Кременці", "Дорога на Ялту". Звучні, радісні кольори, ледь приглушені
і пом’якшені атмосферою, а всі пейзажі пронизані світлом і повітрям. Його етюди за своєю змістовністю і емоційною наповненістю наближаються до узагальнених образів природи. Створює він у цей час
і такі сюжети, як "Робочий день", "На току", "Молотьба" та ін.
"Еталоном художнього писання, найліпшим взірцем вірності і люблячого сина України для мене був Т. Шевченко - писав І. Хворостецький. - Думаю, то не випадковість, що наші дороги в Почаєві переплелись, хоча в різниці на ціле століття".
19 листопада 1958 pоку художника не стало.
Чимало українських митців вважають
І. Хворостецького своїм учителем, який прищепив їм не тільки міцні професійні навички, а й любов до мистецтва реалістичного, світлого, життєрадісного, про що вони згадують у книзі "Іван Федорович Хворостецький. Життя та творчість. Спогади сучасників" (Київ, Мистецтво, 1981).
У загальному співзвуччі українського пейзажного живопису голос І. Хворостецького, його на рідкість чистий тон чується не голосно, але чітко. Це був майстер кришталевої художницької чесності, великого ліричного хисту і високої живописної культури, який вписав яскраві сторінки
в скарбницю вітчизняного образотворчого мистецтва.
У 1999 p. створено Благодійний дитячий фонд імені художника І. Хворостецького.
У квітні 1989 року у м. Почаєві за рішенням уряду України та при сприянні місцевої влади відкрито Тернопільський обласний музей І. Хворостецького.
Сім’я Івана Федоровича подарувала Тернопільському музею 58 робіт художника, його собисті речі, документи, фотографії, листи, спогади. Учні і колеги подарували 27 своїх полотен, до яких додали 25 творів українських художників, переданих музею Національною спілкою художників України на постійне зберігання. Сьогодні музей потребує спонсорської допомоги на реставрацію.