Торговельно-економічні відносини між Україною і Туреччиною займають провідне місце у двосторонньому співробітництві. Сьогодні ТР посідає друге місце після Росії за обсягами споживання українських експортних товарів. З Туреччиною наша держава зберігає найбільше серед усіх іноземних партнерів позитивне сальдо у двосторонній торгівлі.
Якщо одразу після встановлення дипломатичних відносин у 1992 р. обсяги торгівлі між двома країнами складали близько 125 млн дол. США на рік, то, починаючи з 1995 р., цей показник стабільно перевищує 1 млрд дол. США (у 2004 р. склав 3 млрд
31 млн дол. США).
За турецькими даними, за 9 місяців 2005 року обсяг двосторонньої торгівлі товарами склав 2 млрд 590 млн дол., у т. ч. експорт українських товарів склав 2 млрд 29 млн дол. США (зріс на 17%), а їх імпорт до України - 562,2 млн дол. США (зріс на 47,8%).
Основу українського експорту до Турецької Республіки складають чорні метали та вироби з них (59%), кокс та кам’яне вугілля (11,7%), мінеральні добрива (8,8%), продукція органічної та неорганічної хімії (6,6%), деревина та вироби з неї (3%), продукція сільського господарства та харчової промисловості (2,6%), полімерні матеріали і пластмаси (2,3%), кольорові метали і вироби з них (2,2%).
Щодо імпорту товарів з Туреччини, найбільшу питому вагу складають товари легкої промисловості (26,3%), продукція сільського господарства та харчової промисловості (11%), полімерні матеріали і пластмаси та вироби з них (10,3%), котли, машини й апарати (8,8%), автомобілі (6,1%) та електричні машини (4,9%).
Досить активним є інвестиційне співробітництво між Україною і Туреччиною. Так, за даними Державного комітету статистики України, станом на
1 жовтня 2005 року в Україні діяли 356 підприємств з турецькими інвестиціями, сума яких склала 55,9 млн доларів США. Серед турецьких інвесторів, які успішно реалізували проекти в Україні, такі відомі компанії, як "Тюрксель", "Евйяп", "Бета", "Айгаз" та ін.
Серед найбільш відомих українсько-турецьких проектів є спорудження в Одеській області газокомпресорної станції та другої гілки магістрального газопроводу Ананьїв - Ізмаїл, що дозволило поліпшити умови для транзиту російського природного газу до Туреччини.
У вересні 2004 року у турецькому порту Деріндже було відкрито спільний турецько-український залізнично-вантажний термінал, який сприятиме переорієнтації вантажопотоків у напрямку Україна - регіон Східного Середземномор’я. Він стане складовою ланкою важливого для розвитку транзитного потенціалу обох держав і, зокрема, міжнародного транспортного коридору Чорне море - Балтика.
Сьогодні турецькі будівельники здійснюють будівництво в Україні ряду об’єктів загальною вартістю понад 1 млрд дол. США. В нашій країні добре знають і цінують такі відомі турецькі компанії, як "Ербек", "Догуш", "Япи Енерджі", "Айсель", "Тексер" тощо.
Інтенсивно розвивається українсько-турецьке міжрегіональне співробітництво. Воно охоплює економічну, науково-технічну та культурно-гуманітарну сфери і здійснюється на рівні обласних, районних і міських адміністрацій. Встановлені побратимські зв’язки між торговельно-промисловими палатами і навчальними закладами обох держав. Найбільш активно регіональне співробітництво розвивається між Києвом та Анкарою, Одесою і Стамбулом, Херсоном і Зонгулдаком, Сумами та Муглою.
Досить ефективно працює Міжурядова українсько-турецька комісія з питань торгівельно-економічного співробітництва, засідання якої проводяться щорічно, а також українсько-турецька Ділова рада.
У 2004 р. у Києві розпочала роботу турецько-українська асоціація бізнесменів, яка надає всебічне сприяння налагодженню співпраці між компаніями обох країн.
Нині створено широку договірно-правову базу, якою регулюється двостороння співпраця. Ця база включає понад 70 різного роду договорів та угод. Майже половина з них стосується торговельно-економічного співробітництва.
Разом з тим у торговельно-економічних відносинах України з Туреччиною залишається ряд невикористаних можливостей та резервів.
Зокрема, як і раніше, у структурі українського експорту переважають товари із малою доданою вартістю, в той час як питома вага високотехнологічної продукції складає менше ніж 1%.
Звичайно, у нас є окремі приклади успішної реалізації контрактів з постачання до ТР газокомпресорних станцій Сумським НВО ім. Фрунзе та компанією "Мотор Січ", вітроелектростанцій - Дніпропетровським "Південмашем", залізничних цистерн - Маріупольським "Азовмашем" тощо, але все це поки що не змінює суттєво загальну структуру експорту українських товарів.
Значні резерви є також у нарощуванні торгівлі послугами між обома країнами (на послуги припадає лише 5% від загального товарообігу), особливо транспортними. Сьогодні більша частина товарів, якими торгують між собою Україна і Туреччина, все ще перевозиться суднами під прапорами інших країн світу.
Незначними залишаються обсяги турецьких інвестицій в Україні і, відповідно, українських інвестицій у Туреччині.
Під час державного візиту Президента України В.А. Ющенка до Турецької Республіки (6-8 червня 2005 року) в ході його зустрічі з Прем’єр-міністром Туреччини Р.Т. Ердоганом було досягнуто ряд важливих домовленостей щодо розширення українсько-турецької співпраці у різних сферах, у т. ч. стосовно збільшення у середньостроковій перспективі двосторонньої торгівлі до 10 млрд дол. США на рік.
Для досягнення цієї амбітної мети Уряд України визначив комплекс стратегічних напрямів щодо подальшої диверсифікації торгівлі з Туреччиною, які включають в себе:
- вдосконалення договірно-правових умов торгівлі з метою зняття наявних тарифних та нетарифних обмежень на турецькому ринку, укладення угоди про вільну торгівлю, а також інших договірно-правових актів, які дозволять докорінно поліпшити умови торгівлі між двома країнами;
- вдосконалення структури українського експорту за рахунок збільшення питомої ваги машин, приладів та обладнання, поступовий перехід від простих експортно-імпортних операцій до реалізації спільних проектів у високотехнологічній сфері;
- збільшення обсягів торгівлі послугами, особливо транспортними, з урахуванням високого коефіцієнту транзитності обох країн;
- реалізацію спільних проектів з метою диверсифікації джерел постачання для економіки України дефіцитних видів сировини та матеріалів, особливо енергоресурсів;
- залучення потенціалу турецьких інвестицій, стимулювання перенесення турецькими компаніями виробництва на територію України з урахуванням потреб у багатьох видах сировини та матеріалів, яких є достатньо в Україні;
- створення вітчизняними підприємствами філій або спільних підприємств у Туреччині, оскільки це дозволило б продавати не лише окремі товари, але й технологічні лінії та "ноу-хау";
- відкриття українськими підприємствами представництв у Туреччині, особливо у вільних економічних зонах;
- розвиток торговельної інфраструктури (створення українсько-турецьких торговельних домів, торговельних палат, бізнес-центрів, банків тощо).
На думку українських і турецьких експертів, подальше розширення взаємовигідного двостороннього співробітництва, в т. ч. шляхом реалізації спільних проектів, є цілком реальним у багатьох галузях економіки обох країн.
Так, враховуючи, що за останні 25 років у Туреччині набули великого поширення складальні технології випуску різноманітних машин та обладнання з використанням імпортних комплектуючих, є значні перспективи щодо налагодження спільного виробництва техніки, зокрема, для енергетики та транспорту.
Можливим є також продаж Туреччині ліцензій на виробництво різноманітних українських машин, особливо літаків сімейства АН.
У зв’язку з тим, що через кліматичні умови Туреччина не може забезпечити себе насінням соняшнику, зерном кукурудзи та рисом, вирощування цих культур може стати важливою статтею для залучення турецьких інвестицій з метою збільшення їх поставок до Туреччини, а також третіх країн.
У Туреччині є певний інтерес щодо закупок нових українських сортів сільгоспкультур, особливо пшениці, а також до налагодження співробітництва у сфері індустріальних технологій вирощування сільгоспкультур, виробництва кормів, захисту ґрунтів від ерозії тощо.
Є також значний попит в Туреччині на хлібопекарські сорти пшениці, соняшниковий шрот тощо.
Крім того, з огляду на недосконалу структуру власного виробництва, на ринку Туреччини спостерігається дефіцит плоского прокату, труб великого діаметра та спеціальних виробів зі сталі. З огляду на це, українські металурги мають значні перспективи щодо подальшого збільшення експорту згаданої та інших видів металопродукції, у т. ч. із залученням турецьких інвесторів, а саме, феросплавів, залізорудних окотишів та інших видів сировини, в яких мають потребу турецькі металурги.
Наявний потенціал української хімічної промисловості дозволяє значно збільшити виробництво та експорт азотних добрив (особливо карбаміду), попит на які в Туреччині щорічно зростає. Значні можливості є також у збільшенні українського експорту поліетилену, пластмас, синтетичних або штучних ниток, барвників та іншої хімічної продукції.
Незважаючи на те, що як Україна, так і Туреччина значною мірою залежать від імпортних енергоносіїв, між двома країнами відкриваються широкі перспективи для співробітництва в енергетичній сфері.
Можливим напрямом співпраці може стати розширення транзиту російського газу, який поставляється територією України до Туреччини, а також переоснащення газокомпресорних станцій у Туреччині двигунами українського виробництва, які себе добре зарекомендували.
Крім того, значні можливості є у використанні українських портів для перевантаження скрапленого газу, який доставлявся б залізницею з Росії, для його подальшого транспортування до Туреччини.
Одним із перспективних напрямів співробітництва може стати участь турецьких компаній у будівництві та використанні підземних сховищ газу на території України.
Перспективним напрямом співпраці може стати постачання електроенергії з України до Туреччини як територією сусідніх країн, так і по дну Чорного моря.
Іншим важливим напрямом співробітництва може стати участь українських підприємств у будівництві та реконструкції тепло- та гідроелектростанцій у Туреччині, зокрема, шляхом проведення будівельно-монтажних робіт та поставок відповідного устаткування.
Оскільки Туреччина є імпортером кам’яного вугілля, існує можливість залучення інвестицій турецьких компаній для модернізації та приватизації вугледобувних підприємств України.
Великі перспективи є у використанні транзитного потенціалу обох країн. Вже сьогодні успішно функціонують поромні переправи Стамбул - Іллічівськ, Стамбул - Одеса, Зонгулдак - Євпаторія -Скадовськ, якими перевозяться не лише українські і турецькі товари, але й товари країн ЄС, Середньої Азії, Росії тощо.
З огляду на значний досвід Туреччини у будівельній сфері, а також її інвестиційний потенціал, існують значні можливості щодо більш широкого залучення турецьких компаній до реконструкції ряду українських авіаційних, морських та річкових портів, металургійних, машинобудівельних та інших промислових підприємств, автомобільних доріг, готелів та санаторіїв, а також старих житлових приміщень в Україні.
З урахуванням значних здобутків та досвіду Україна і Туреччина налаштовані і надалі нарощувати темпи розвитку двосторонньої торгівлі, реалізовувати великий потенціал та невичерпні ресурси взаємовигідного партнерства.