13 (25) листопада 1810 року у місті Москві у родині військовослужбовця народився видатний вчений, геніальний хірург, творець військово-польової хірургії, засновник вітчизняного Товариства Червоного Хреста, прекрасний
педагог і громадський діяч Микола Іванович Пирогов.
Його дід, Іван Михейович Пирогов, виходець із селян, був солдатом петровської армії. Вийшовши у відставку, Іван Михейович оселився в Москві. Як людина бувала і діловита, він побудував удосконалену пивоварню. Своєму синові Івану Івановичу, який народився приблизно 1772 року, спромігся дати хорошу освіту. Він, як і батько, також служив в армії і до початку XIX ст. обіймав посаду казначея московського провіантського депо.
На той час Іван Іванович придбав у Сиром’ятниках по Кривоярославському провулку будинок, який облаштував за власним планом, виявивши при цьому неабияке художнє уподобання. І.І. Пирогов був доброю, талановитою людиною, прекрасним сім’янином і дуже справним чиновником, який мав довіру керівництва.
Його дружина Єлизавета Іванівна народилась приблизно 1776 року, походила зі стародавньої московської купецької родини. Всього в сім’ї Пирогових було чотирнадцять дітей (Микола Іванович - тринадцятий). Семеро дітей померли
у ранньому віці, тому своє дитинство та юність майбутній вчений провів з трьома братами і трьома сестрами.
У шестирічному віці Микола Пирогов самотужки навчився читати, у чотирнадцять років став студентом медичного факультету Московського університету, у неповних вісімнадцять - лікарем, у двадцять два - доктором медицини,
у двадцять шість - професором, у тридцять сім - академіком.
Очолював М.І. Пирогов кафедри хірургії в Дерптському університеті (нині Тартуський), Медико-хірургічній академії, був учасником чотирьох воєн, попечителем Одеського
і Київського учбових округів.
Піввікова діяльність Миколи Івановича залишила глибокий слід в історії вітчизняної і світової медицини. Його спадщина з багатьох галузей науки та культури і з великої кількості розділів зберегла свою актуальність дотепер. Праці вченого глибокі за своїм змістом, вони мають велике пізнавальне значення. У них закладено важливі ідеї, які і донині є невичерпним джерелом для розвитку сучасної медицини і педагогіки.
У 1841 р. М.І. Пирогов залишив місто Дерпт, де працював майже 10 років, й очолив кафедру хірургії в Петербурзькій Медико-хірургічній академії. Тут через рік він одружився
з Катериною Дмитрівною Березіною (1822-1846 рр.). М.І. Пирогову було вже 32, а їй - 20 років. Дружина Миколи Івановича належала до родовитої аристократії (її батько був представником старовинного дворянського роду, мати - з родини графів Татіщевих). У листопаді 1843 р. Катерина Дмитрівна народила сина Миколу, а через три роки у Пирогових народився другий син - Володимир. Після пологів кохана дружина Миколи Івановича померла, захворівши енцефаломенінгітом.
Лише через чотири роки (в 1850 р.) Микола Іванович одружився вдруге з Олександрою Антонівною Бістром (1828-1902 рр.), дочці Антона Антоновича Бістрома, генерал-
лейтенанта. Олександра Антонівна стала для М.І. Пирогова найближчою та найдорожчою людиною - коханою дружиною, прекрасним другом і товаришем. Вона замінила матір синам Миколи Івановича, будучи бездітною, цілком присвятила себе їх вихованню.
Після того, як у 1861 р. (13 березня) М.І. Пирогова
"по высочайшему повелению" звільнили з посади попечителя Київського учбового округу, він зі своєю сім’єю, дружиною і двома синами прибув у нещодавно придбану ним садибу Вишня поблизу міста Вінниці. З 1816 р. власником цієї
садиби був доктор медицини Аполлінарій Гриколевський. По ревізії 1795 р. у Вишні і двох суміжних з нею селах -
Шереметці і Людвиговці - в 60 дворах проживало 230 селян. Маєток Микола Іванович придбав 20 серпня 1859 р. у спадкоємців Гриколевського. Запродажний запис про це зроблено 20 серпня 1959 р. Площа земельних угідь складала 2333 десятини, а кількість мешканців - 510 осіб.
Спочатку Микола Іванович багато уваги приділяв занедбаному господарству: побудував новий півтораповерховий будинок, упорядкував дубовий ліс, посадив дві березові
діброви, побудував два містки через річку Вишня, млин, льодовню та ін. Але особливо любив він власноруч посаджений фруктовий сад (17 десятин) і просторі оранжереї,
за якими дбайливо доглядав.
Однак не господарські справи стали головним заняттям М.І. Пирогова. Усі дні вченого були зайняті лікарською діяльністю та громадськими потребами. Завдяки тому, що турбота про хворих людей завжди була на першому плані, Микола Іванович створив у своєму селі першу на Поділлі сільську лікарню. В одній із хат-мазанок облаштував операційну, яка з’єднувалась з лікарняним приміщенням, розрахованим на 30-40 ліжок, побудував аптеку, де його пацієнти могли придбати ліки. У садибі М.І. Пирогов вирощував різні лікарські рослини, які слугували сировиною для приготування ліків. До чудесного лікаря, який приїхав у "хірургічну пустелю", тягнулися натовпи хворих не тільки зі всього південно-західного краю, а й з віддалених місць - Москви, Петербурга, Поволжя, Уралу.
У 1862-1866 рр. Микола Іванович проживав у Німеччині, де працював керівником професорського інституту, який готував для вітчизняних університетів професорсько-викладацькі кадри. Тут з ним перебувала і його сім’я. Своїм синам
М.І. Пирогов дав хорошу домашню освіту, якою сам же керував. Старший син Микола виявляв цікавість до фізико-математичних наук, молодший Володимир захоплювався історією.
За кордоном сини слухали лекції професорів Гейдельберзького, Берлінського, Лейпцизького, а Микола -
ще й Оксфордського університетів. Повернувшись у 1867 р. на батьківщину, Микола Миколайович склав у Київському університеті іспити й отримав вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук.
У 80-х роках М.М. Пирогов розпочав вести самостійні наукові дослідження, його особливо захопила молекулярно-кінетична теорія матерії і статистична фізика. Свої наукові роботи він публікував у "Журналі російського фізико-
математичного товариства", членом якого був обраний. Майже одночасно з австрійським фізиком Л. Больцманом
М.М. Пирогов, незалежно від нього, дав своє оригінальне статистичне обґрунтування другого закону термодинаміки. Праці М.М. Пирогова мають велику кількість ідей, які не втратили свого значення і до наших днів.
Одночасно з науковими дослідженнями М.М. Пирогов займався і комерційною діяльністю. Проживав він у Петербурзі, де у 1883 р. одружився з Лідією Георгіївною Кюзель.
У 1884 р. у них народилась дочка Лідія, у 1886 р. - Олександра.
Помер М.М. Пирогов у Петербурзі у 1891 році. Труну
з його тілом доставлено у Вишню, де він похований у родинній церкві-некрополі, поряд з батьком.
Дочка Лідія одружилася з Мазіровим Костянтином Леонідовичем (1873 р. н.), який у 1898 р. закінчив юридичний
факультет Санкт-Петербурзького університету і працював
на державних службах. У 1906 р. він вийшов у відставку.
З 1908 р. по 1918 р. К.Л. Мазіров був членом правління однієї французької компанії, правління якої було в Парижі, а рудники - в Катеринославській губернії.

З 1917 р. сім’я Мазірових проживала у Франції, де Мазіров був членом трьох акціонерних французьких товариств.
З 1927 р. по 1939 р. він управляв своїм готелем біля Ментони. У 1940 р. готель реквізовано і розграбовано після бомбардування. Після смерті чоловіка Лідія Миколаївна доживала свій вік у будинку престарілих поблизу Парижа.
Олександра Миколаївна вийшла заміж за підпоручика Дмитра Дмитровича Гершельмана. Його батько Д.К. Гершельман був начальником штабу окремого корпусу жандармів.
У сім’ї Олександри і Дмитра, які проживали в Петербурзі, народилося два сини - Дмитро та Андрій. Наприкінці 1917 р. Гершельмани виїхали до Греції і проживали в Афінах.
Дмитро став службовцем банку, Андрій - генерал-лейтенантом грецької армії (з 70-х років у відставці).
Молодший син М.І. Пирогова Володимир Миколайович у 1873 р. удостоєний ступеня доктора філософії у Берлінському університеті за твір "Дослідження римської історії переважно в період третьої декади Тіта Лівія", а Московський університет присвоїв йому ступінь магістра загальної історії. Через шість років Володимир Миколайович став доцентом кафедри загальної історії Новоросійського університету.
У 1884 р. у зв’язку з хворобою та деякими сімейними обставинами залишив університет; однак продовжував цікавитись історією і написав ще низку наукових праць. Він нерідко
виступав з доповідями в Одеському товаристві історії і стародавностей, в якому у свій час (1857-1858 рр.) віце-президентом був його батько.
Одружився В.М. Пирогов з Арнеско Марією Олександрівною, сестрою милосердя Товариства Червоного Хреста. Її маєток у с. Кудіївці Подільської губернії Вінницького повіту знаходився неподалік Пироговської Вишні. Дітей у подружжя не було. Після смерті Марії Олександрівни (1899 р.), згідно з її заповітом, с. Кудіївці (916 десятин землі з усіма будівлями, угіддями, придбаннями) перейшло до володіння Володимира Миколайовича. Помер В.М. Пирогов у 1914 р., похований у Марселі.
Неподалік від садиби Вишня знаходиться село Івча Подільської губернії Вінницького повіту, яке в 70-х роках було придбано М.І. Пироговим з аукціону і за його заповітом належало старшому сину М.М. Пирогову. Після смерті Миколи Миколайовича Івчу продали його спадкоємці.
У роки громадянської війни онуки М.І. Пирогова
зі своїми сім’ями виїхали за кордон і залишились там
назавжди (Л.М. Мазірова - в Парижі, О.М. Гершельман -
в Афінах).
Микола Іванович Пирогов помер у Вишні 23 листопада (5 грудня) 1881 року. Його учень доктор Д.І. Виводцев
набальзамував тіло покійного, яке донині зберігається
в усипальниці родинної церкви-некрополя і доступне для огляду відвідувачів. Нині - це територія Національного музею-садиби М.І. Пирогова.


Г.С. Собчук, генеральний директор
Національного музею-садиби М.І. Пирогова