Максим Тадейович Рильський - це яскрава постать
в українській історії ХХ ст. Поет, перекладач, вчений,
громадський діяч, він все своє життя присвятив служінню рідній культурі. Поезія Максима Рильського - це класика української літератури, зразок високої поетичної культури, яка акумулює в собі кращі традиції української та європейської літератури в цілому. Максим Рильський як перекладач є основоположником української школи перекладу.
Як вчений, він упродовж двадцяти років очолював
Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографіїї.
Рід Максима Тадейовича Рильського має чималу геральдичну історію та є одним із найдавніших серед українських шляхетних родів. Серед його представників є яскраві
постаті, чиї імена вписані в історію України.
Вперше рід Рильських згадується в писемних документах ХVІ ст. Відомо, що один із Рильських - Войцех - у 2-й чверті ХVІІ ст. був київським міським писарем. Посада на ті часи доволі визначна й обіймати її могла людина лише освічена
і яка мала повагу серед співгромадян.
У родині Рильських зберігся переказ про Ромуальда
Рильського, який у дитинстві врятувався від гніву повстанців-оліїв (1768 р.) тим, що проспівав псалом " Пречиста Діво, Мати руського краю".
Батько поета - Тадей Розеславович Рильський (1842-
1902 рр.) був відомим громадським діячем, публіцистом,
чия діяльність була присвячена вивченню соціально-
економічних, етно-психологічних та етнографічних проблем нижчих верств населення: селян та заробітчан. Микола
Лисенко називав Тадея Рильського "квіткою юнацтва
60-х років", людиною, що причетна до "відродження українського національного почуття". Іван Франко вважав Тадея Розеславовича серед тих небагатьох, хто " цілим своїм життям доказали серйозність своєї любові до рідної України".
Шануючи свого батька і його діяльність, Максим Рильський писатиме "Я - син того Тадея..."
Тадей Рильський отримав університетську освіту:
спочатку на історико-філологічному факультеті Київського університету, а згодом - на професорській кафедрі Краківського. Разом із іншими університетськими студентами,
серед яких був і молодший брат Юзеф (Юзеф-Марціал, 1842-1862 рр.). Брати Рильські товаришували із національно свідомою частиною університетської молоді, які називали себе "Українською громадою", яких правобережна шляхта
за їх "ходіння в народ", науково-просвітницьку роботу серед народу називала "хлопоманами". Молоді українофіли
подорожували по Україні, вивчаючи побут, фольклор,
умови життя народу. "По польських панських дворах
ім’я Антоновича та Рильського названо як майбутніх
організаторів нової Коліївщини, як майбутніх Гонти та Залізняка", - писав Михайло Драгоманов. А Сергій Єфремов визначив діяльність Рильського та Антоновича як "цілу
епоху" у суспільному житті України ХІХ ст. Дід майбутнього поета Розеслав Рильський всіляко підтримував благородну просвітницьку діяльність своїх синів, з приязню ставився
до їх друзів. Брати Рильські за свої переконання мали бути висланими до Казані, та скасування кріпацтва 1861 р.
призупинило цю справу.
Відмовившись від професорської кафедри Київського університету, а відтак, і наукової кар’єри, нащадок
шляхетного польського роду Тадей Рильський будує
у своєму родовому маєтку в с. Романівка (Попільнянський район Житомирської області) школу для сільський дітей,
де сам викладав і був куратором упродовж всього життя.
Там же, в Романівці, Тадей Рильський одружився із простою романівською селянкою Меланією Федорівною Чуприною (1861-1936 рр.). Від цього шлюбу і народилися сини
Іван, Богдан та Максим Рильські.
За свідченнями сучасників, мати поета, Меланія Федорівна Чуприна, відзначалась природною шляхетністю
та товариською вдачею. Тадей Розеславович прищепив
дружині любов до книжок, читати які Меланія Федорівна любила до кінця своїх днів.
На все життя Максим Рильський проніс пам’ять про своїх батьків, згадуючи їх на сторінках своїх творів.
Старші брати Максима Рильського - Іван (1880-1933 рр.) та Богдан (1882-1939 рр.) були достойними синами Тадея Розеславовича. Обидва брати були обдарованими особистостями. Навчаючись в Київському університеті, брали
активну участь у громадському та політичному житті,
залишили слід в історії української літератури як блискучі перекладачі. Іван вперше в історії українського літератури здійснить переклади таких відомих авторів, як Гі де Мопассан, Проспера Меріме та Джека Лондона. Максим Рильський дуже любив своїх братів, багато чим завдячував їм своїм вихованням. Адже по смерті батька Максиму було лише 7 років і всі родинні проблеми мужньо перейняли
на себе брати, більшою мірою старший брат Іван.
Братам присвячено чимало поезій та поетичних рядків. По смерті старшого брата Максим Тадейович взяв на виховання його п’ятьох дітей, найменшу з яких - дочку Любов називав навіть своєю дочкою. Племінникові Максиму присвятив поезію "Хлопчик", вражений загибеллю його на війні.
Максим Тадейович Рильський народився 19 березня
(за н. ст.) 1895 року у м. Києві. Але дитинство майбутнього поета минатиме на берегах мальовничої Унави у родовому маєтку родини Рильських у с. Романівка. Спогади дитячих літ надовго вкарбуються в пам’ять малого Максима
і неодноразово вони виринатимуть у поетичних творах.
Там десь, у сніжній тьмі, моє село лежить,
Де світ побачив я, де річ непросту - жить
Вивчав навпомацки, як цуцик напівзрілий.
Там річка протіка, відкіль напивсь я сили,…
Саме в Романівці у 7 років буде написаний і перший вірш "Прошак". Але, власне, творча біографія Максима Рильського-поета розпочинається у 1910 р. виходом у світ першої поетичної збірки "На білих островах". Як відомо, збірка мала схвальні відгуки сучасників Лесі Українки,
молодого поета Павла Тичини. Недовгий час Максим Рильський навчався в Київському університеті, покинути який його змусили буремні події 1918 р. Цього ж року
побачить світ друга поетична збірка "Під осінніми зорями", яка відзначалась синтезом літературних шукань та поетичних впливів творчості норвезького письменника Кнута
Гамсуна, символістів та акмеїстів. Під час громадянської війни впродовж п’яти років Максим Рильський вчителює, працює в різних установах на Житомирщині та Київщині.
З 1923 р. він назавжди переїжджає до Києва, де зближається із гуртком київських поетів-інтелектуалів, яких сучасники називали "неокласиками". До цього гуртка входили професори Київського університету М. Зеров, П. Филипович, професор Кам’янець-Подільського університету М. Драй-Хмара, молодий поет Освальд Бургарт (в еміграції - Юрій Клен). Нові віяння яскраво себе виявили у наступній збірці "Синя далечінь" (1922 р.). Поетичний набуток Максима Рильського 20-х років ХХ ст. представлений й низкою інших збірок, кожна з яких була новим кроком у творчому зростанні,
в утвердженні загальнолюдських цінностей. Одна за одною побачать світ книжки " Крізь бурю і сніг" (1925),
"Тринадцята весна" (1926), "Де сходяться дороги" (1929), "Гомін і відгомін" (1929).
За свої естетичні уподобання Максим Рильський один
із перших серед "неокласиків" буде заарештований. Безпідставно звинувачений в "контрреволюційній організації", поет проведе в ув’язненні п’ять місяців. Щоденні допити, погрози, психологічний тиск - все це загалом призводить до негативних змін у поетичній творчості, що ознаменувались збіркою "Знак терезів" (1932). У 1930-1940 рр. з-під пера
виходять декларативні пафосні твори. Найвизначнішим
твором цього періоду можна назвати невелику ліро-епічну поему-ораторію "Слово про рідну матір", де поет відкрито виступає патріотом України, поборником духовних цінностей українського народу. У пресі повоєнних років знову
починається гоніння на поета. Його звинувачували у відсутності імені вождя у творах, у "втечі в минуле".
Драматичність творчої біографії Максима Рильського
не винищила в ньому талант лірика. У період "третього цвітіння" (1950-1960 рр.) з’являються збірки "Троянди
і виноград" (1957), "Далекі небосхили" (1959), "Голосіївська осінь" (1959), "Зграя веселиків" (1960), "В затишку жайворонка" (1961), "Зимові записи" (1964), які є достойною
окрасою української літератури другої половини ХХ ст. "Шедеврами видатного майстра" назвав Олесь Гончар збірку "Троянди й виноград". У поезіях останніх років виявилась нова якість ліричного таланту Максима Рильського, його
гуманістичне спрямування, вболівання за долю не тільки свого народу, а усього людства.
Максим Рильський є одним із класиків української школи перекладу. Поет перекладав з 13 мов світу. В історії
українського перекладу чільне місце мають багато перекладацьких творів Максима Рильського, серед яких по праву можна назвати переклади з Адама Міцкевича "Пан Тадеуш", "Конрад Валенрод", Вольтера "Орлеанська діва", А. Данте "Божественна комедія" ("Пекло"), В. Шекспіра "Король Лір", "Дванадцята ніч", Корнеля "Сід", В. Гюго "Король
бавиться", О. Пушкіна "Євгеній Онєгін", "Мідний вершник", твори Ж.-Б.Мольєра, А. Буало, Й.В. Гете, М. Лермонтова,
О. Блока, проза А. Чехова. Настільними книгами для перекладачів і донині є теоретичні праці Максима Рильського "Проблема художнього перекладу" та "Мистецтво перекладу". В галузі художнього перекладу з 1972 р. засновано премію ім. М. Рильського.
Максим Рильський як вчений з 1942 р. очолює Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії, який по смерті поета названо на його честь: ім. М.Т. Рильського. За досягнення в науці Рильського обрано академіком в галузі
філології та нагороджено дипломом почесного професора
Ягелонського університету (Польща).
Сини Максима Рильського Георгій (1919-1980 рр.) та Богдан (1930-1991 рр.) навчалися в Київському університеті ім. Т. Шевченка на факультеті журналістики та юридичному відповідно. По смерті Максима Тадейовича сини подарували Голосіївську садибу державі з метою створення музею. Молодший син Богдан став першим директором музею упродовж 25 років. Йому належить ідея створення одного
із найдавніших поетичних фестивалів Києва - "Голосіївська осінь", ним ініційовано заснування літературної премії
в галузі художнього перекладу ім. Максима Рильського. Книга спогадів "Мандрівка в молодість батька" є найкращою в мемуаристиці про Максима Рильського.
Сьогодні рід Рильських продовжують онуки Максима Тадейовича: Тарас, Андрій та Максим, правнуки: Назар, Максим, Катерина...
У 2006 р. онуками Максимом Георгієвичем та Андрієм Богдановичем, правнуком Назаром Тарасовичем засновано Благодійний фонд ім. Максима Рильського "Троянди
й виноград".




В.Л. Колесник,
директор Київського літературно-меморіального
музею М. Рильського