Історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка тісно пов’язана з акторською династією Задніпровських-Ткаченко. Представники чотирьох поколінь створювали і примножували славу українського театрального мистецтва.
Катерина Степанівна Рій (1903-1995 рр.), родом
з Полтавщини, ставши студенткою Київського
театрального інституту ім. Карпенка-Карого,
познайомилася із Семеном Михайловичем Ткаченком (1901-1968 рр.), викладачем курсу інституту та режисером театру імені І. Франка.
Покохали один одного та одружилися, коли Катерина Степанівна закінчила інститут. Талановиту випускницю запросили на роботу до театру імені
І. Франка, де вона працювала до війни. Зіграла багато ролей у виставах "Цар Едіп", "Весілля Фігаро", "Дівчата нашої країни", "Багато галасу даремно". Після війни пішла на заслужений відпочинок, присвятила своє життя вихованню дітей та онуків.
Семен Михайлович залишив по собі пам’ять як талановитий режисер (вистави "Штурм", "Страшний суд", "Честь"). Працював заступником наркома з культури. Уславився як видатний педагог, був ректором театрального інституту (1945-1964 рр.).
Володимир Семенович Ткаченко (1935-2001 рр.) пішов по стопах батька. Закінчив театральний інститут, працював режисером багатьох театрів України. Також присвятив себе викладацькій діяльності - до останніх днів життя працював викладачем інституту ім. І. Карпенка-Карого.
Юлія Семенівна Ткаченко народилася 25 липня
1928 року. Після закінчення школи вступила до
театрального інституту. Під час вступних іспитів познайомилася з Михайлом Олександровичем Задніпровським, і цю зустріч обоє вважали доленосною та найважливішою подією свого життя. Відмінників-випускників у 1950 р. запросив на роботу до театру імені І. Франка його художній керівник Гнат Юра.
Юлія Семенівна сформувалася як актриса драматично-трагедійного таланту. Етапні ролі, які ввійшли в історію театру - Кассандра в однойменній виставі, Комісар ("Оптимістична трагедія"), Ніла ("Барабанщиця"), Катерина ("Пам’ять серця"), Інгігерда
("Ярослав Мудрий") та ін.
Юлія Семенівна і нині працює в театрі. Вона
завжди була і залишається взірцем для колег, спілкування з нею надихає та збагачує. За значний внесок
у розвиток мистецтва їй присвоєно звання народної артистки УРСР. Нагороджена орденом княгині Ольги. Лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка.
Михайло Олександрович Задніпровський (1924-1980 рр.) прийшов до театрального інституту, маючи за плечима величезну школу життя - чотири роки фронту. Мав багато фронтових нагород.
Запам’ятався глядачам як лірико-романтичний герой. Зіграв багато ролей: Михайло ("Украдене щастя"), Микита ("Поки сонце зійде, роса очі виїсть"), Дмитро Горицвіт ("Правда і кривда"), Дон Сезар де Базан
в однойменній виставі, маршал Тухачевський ("Коли мертві оживають"). За роль Максима Максимовича ("Пам’ять серця") удостоєний Державної премії
ім. Т.Г. Шевченка.
Олександр Михайлович Задніпровський народився
12 червня 1953 року в Києві. Для нього питання
вибору професії було зрозуміле з дитинства - син та онук акторів теж став актором театру імені І. Франка. За майже 25 років творчої діяльності зіграв десятки ролей. Формували Олександра Михайловича як актора, змінювали ставлення шанувальників безліч ролей соціальних романтичних героїв, а серед них зокрема - Огнєв ("Фронт"), Гайдай ("Загибель ескадри"), Дем’ян ("Конотопська відьма") та ін. Етапна роль, що змінила ставлення глядачів і критиків до Задніпровського як до комедійного актора, - Блез у виставі "Блез".
Після ролі гетьмана Дорошенка в однойменній
виставі Олександр Задніпровський проявив себе як талановитий трагедійний актор.
Улюблені ролі - король Генріх ІІ ("Я, Генріх ІІ"), адмірал Нельсон ("Леді Адмірал"). З останніх
найцікавішими вважає роль Ф.П. Карамазова ("Брати Карамазови") та професора Ієгуди ("Істерія").
Олександр Задніпровський удостоєний звання
народного артиста України, є Командором ордена Святого Станіслава (за багаторічну благодійну діяльність, збереження та примноження лицарських
ідеалів), лауреат премії "Київська пектораль-2005".
Дружина Олександра Михайловича - Наталія
Валеріївна Задніпровська (1962 р. н.) після закінчення кінофакультету театрального інституту працює
на телебаченні. Має прекрасний сценічний голос, свою творчість присвятила популяризації українського слова. Мріє повернутися на сцену. Наталія Валеріївна - любляча дружина й мати, прекрасна господиня, що створює та оберігає родинний затишок.
Назарій Олександрович Задніпровський (1975 р. н.) продовжив традиції родини, працюючи в театрі імені І. Франка. Виправдовує покладені на нього надії -
талановитий актор, працелюбний, з колосальним
почуттям гумору, грає багато ролей у різних виставах: і головних, і у масовках. Пише скетчі, плідно співпрацює з батьком на естраді, знімається на телебаченні, його виступи імпонують глядачам. Крім
акторського, має драматургічний талант. Улюблена роль - принц Джон у виставі "Я, Генріх ІІ", де він грає поруч з батьком. Одна з останніх ролей - Ракітін ("Брати Карамазови") - прекрасна характерна роль. Чудово зіграв роль Стьопочки у "Мартині Борулі":
з непомітної другопланової ролі створив цікавий
образ. Старші партнери вдячні Олександру Михайловичу за сина.
Юлія Семенівна, Олександр Михайлович та Назар - представники трьох поколінь родини Задніпровських-Ткаченко - грають разом у виставі "Бал злодіїв".
О.М. Задніпровський за роль професора Ієгуди у виставі "Істерія" висунутий на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка.