Ім’я Федора Федоровича Нірода для кількох поколінь українських театралів було легендою. Він належав до плеяди найвидатніших українських художників - А.Г. Петрицький, О.В. Хвостенко-Хвостов, В.Г. Меллер, Б.В. Косарєв та інші, що підняли національне театральне мистецтво до надзвичайних висот, стверджуючи його у всьому світі.
Федір Федорович Нірод народився у Санкт-Петербурзі
31 березня (13 квітня) 1907 року в аристократичній родині. Мати майбутнього художника - Марія Дмитрівна Муханова (1879-1965 рр.) - належала до відомого дворянського роду, який згідно з родинними переказами походив із Золотої Орди. Її батько - Дмитро Ілліч Муханов (1852-1882), гвардії капітан, ад’ютант великого князя Миколи Миколайовича - був нащадком відомого діяча петровської епохи, одного з перших морських офіцерів Російської імперії Іпата Калиновича
Муханова (1677-1729 рр.).
Батько Федора Федоровича - Федір Михайлович (1878-1913 рр.), флігель-ад’ютант імператора, полковник, командир ескадрону лейб-гвардії Кінного полку, кавалер орденів святого Станіслава ІІ ступеня та Анни ІІІ ступеня, був сином таємного радника, помічника міністра імператорського двору, обер-єгермейстера імператорського двору, члена Державної ради, кавалера багатьох орденів, зокрема Олександра
Невського графа Моріца Ніколая Понтуса (Моріца Густавовича, Маврикія Євстафійовича, Михайла Євстафійовича) Нірода (1852-1930 рр.) та Софії Федорівни Трепової (1853-1927 рр.), дочки генерала від інфантерії, генерал-губернатора київського, волинського і подільського, члена Державної ради Російської імперії Федора Федоровича Трепова (1812-1889 рр.). Пращури графів Ніродів у XIII ст. за часів Лівонського ордену переселилися з Німеччини у Прибалтику, "звідки гілки перейшли у Фінляндію та Швецію". У 1485-1486 рр. Іоганн Нювенроде (Нювенрайт) був орденським кумпаном у Вейсенштейні, а у 1507-1508 рр. - фогтом
у Нарві. Петро Нірот згадується у 1517-1537 рр. як власник маєтків Сиклехт і Кодділь. Праправнук останнього - Карл Нірот (1650-1712) - відомий державний і військовий діяч Шведського королівства, один з найближчих помічників
короля Карла XII. Він обіймав чільні посади - державний радник і президент Готландського гофгеріхта, генерал-
губернатор Естляндії, головнокомандувач шведської армії
у Фінляндії, генерал-аншеф. Одружений Карл був із дочкою шведського державного радника і генерал-фельдмаршала барона Генріха Горна. У 1679 р. Карла Нірота зараховано
до корінного шведського дворянства та внесено до матрикула Лицарського дому. У 1706 р. Карл Нірот разом з дружиною та нащадками отримав баронську та графську гідність Шведського королівства. Нащадки Карла Нірота переважно обирали військову кар’єру. Розповсюдження влади Російської імперії на Прибалтику та Фінляндію примусило онуків
та правнуків Карла Нірота з метою збереження маєтностей перейти на російську службу.
У 1849 р. рішенням Державної ради Російської імперії, затвердженим імператором, Ніротам (Ніродам) дозволено користуватися в Російській імперії титулом шведських графів. Шведський герб графів Ніродів з деякими змінами внесено до XI частини "Общего гербовника дворянских
родов Всероссийской империи".
Тісні кровні зв’язки пов’язували родину Ніродів з українською аристократією. Прабабуся художника - дружина
Ф.Ф. Трепова Віра Василівна Лукашевич (1817-1866) походила зі старовинного козацько-старшинського роду, що бере початок від Лукаша (Луки) Васильовича Коломійченка
(? - бл. 1736), переяславського полкового осавула, обозного та наказного полковника. Лукашевичі були споріднені з такими відомими українськими родами як Білецькі-Носенки, Романовичі-Славатинські, Псіоли, Селецькі, Іваненки,
Родзянки, Закревські, Лизогуби, Салонини, Марковичі, Максимовичі та ін. Через Віру Василівну Лукашевич-Трепову Ф.Ф. Нірод є прямим нащадком гетьманів Д.П. Апостола, І.І. Скоропадського, П.Д. Дорошенка та мазепинського
генерального судді В.Л. Кочубея.
Після революції більшість родичів Ф.Ф. Нірода емігрувала, а мати художника - графиня Марія Дмитрівна Нірод - разом із дітьми виїхала до Києва, який деякий час залишався райським острівцем для знедолених біженців із Санкт-Петербурга та Москви. Київ не був чужим містом для родини Ніродів. За родинними переказами, саме тут, у Києві, в церкві Спаса на Берестові, дід художника прийняв православ’я.
У Видубицькому монастирі в родинному склепі знаходили свій останній притулок представники роду.
Свій надзвичайний талант Ф.Ф. Нірод успадкував
від предків: батько був чудовий різьбярем, мати і бабуся красиво малювали. Величезний вплив на формування особистості Федора Федоровича, його естетичних цінностей та світогляд мали княжна Віра Гнатівна Гедройц, відомий лікар-хірург
і письменниця, та перший його учитель малювання архітектор Леонід Семенович Поволоцький. Йому пощастило також з викладачами в Київській художньо-індустріальній профшколі (1924-1926 рр.) та на факультеті живопису Київського художнього інституту (1926-1930 рр.). Тоді в Києві працювали найталановитіші митці, і створена ними атмосфера сприяла розвитку молодих талантів. Тоталітарна система тільки набирала обертів і ще не встигла знищити дух "вільнодумства"
і прагнення до пошуку нових естетичних форм.
Але закінчити навчання митцю не вдалося - він був
відрахований з інституту за "непролетарське" походження. Найвидатніший художник минулого століття так і не здобув вищої освіти.
Перший театр, в якому опинився Ф.Ф. Нірод, був
Перший польський. Тут працювали люди цікаві, талановиті, незвичайні. Вони створили чудові умови молодому художнику для самовдосконалення: він із задоволенням працював, дивився, як працюють інші, їздив до Москви, де переглядав вистави корифеїв тодішнього театрального мистецтва -
В.Е. Мейєрхольда, О.Я. Таїрова, Є.Б. Вахтангова, вбирав
у себе все нове і творив свій неповторний стиль.
Пізніше він працював у Львівському українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (1934-1945 рр.) та Львівському театрі юного глядача імені Максима Горького (1945-1950 рр.), але, без сумніву, найбільш яскравою його діяльність була на посаді головного художника Львівського академічного театру опери і балету імені Івана Франка (1950-1961 рр.) та Київського академічного театру опери
і балету імені Тараса Шевченка (1961-1989 рр.).
Ф.Ф. Нірод оформив понад 300 вистав і концертів,
серед них "Свіччине весілля" І. Кочерги (1960 р.), "Ромео
і Джульєтта" С. Прокоф’єва (1971 р.), "Абесалом і Етері"
З. Паліашвілі (1972 р.) та ін. Його діяльність неодноразово відзначалася найвищими нагородами та званнями: народний художник УРСР (1952 р.) та СРСР (1965 р.), кавалер орденів Леніна (1979 р.), Трудового Червоного Прапора (1982 р.), Жовтневої революції (1977 р.), Лауреат Державної премії Грузинської РСР імені З. Паліашвілі (1972 р.).
Ф.Ф. Нірод помер 6 вересня 1996 року й похований
на місці родинного склепу у Видубицькому монастирі.
Традиції роду продовжує син Ф.Ф. Нірода - відомий
театральний художник Ярослав Федорович Нірод (1946 р. н., м. Львів), випускник Ленінградського інституту театру, музики і кінематографії (1972 р.), головний художник Молодого театру в Києві (з 1988 р.). Він оформив понад 300 вистав, серед яких "Безталанна" І. Карпенка-Карого (1979 р.), "Васса Желєзнова" М. Горького (1980 р.), "Блез" К. Маньє (1990 р.) та ін.
Третя генерація художників з роду Ніродів представлена Пилипом Ярославовичем Ніродом (1983 р. н., м. Київ), випускником театрально-постановчого факультету Національної академії мистецтв України, який вже також активно працює
в галузі театрального мистецтва.
Валерій Томазов, кандидат історичних наук,
старший науковий співробітник
Інституту історії України НАНУ;
Наталія Томазова, молодший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики
та етнології ім. М. Рильського НАНУ