Давній дворянський рід Мазурів входить своїм корінням у польські землі, об’єднані аналогічною назвою - Мазури.
Іван Григорович Мазур та його син Сава виїхали під час польської війни 1654-1656 рр. з Польщі в Бєлгород. Потомство їх внесено в VI частину родовідної книги Курської губернії. Існує ще близько 40 родів Мазурів пізнішого походження.
Представник одного з них - Мазур Іван Никанорович (1788-1837 рр.), викладач гірського корпусу в Санкт-Петербурзі - дозволив простежити родовід Мазурів прадіда Степана.
Мазур Олександр Іванович (1815-1886 рр.) - лікар, закінчив Казанський університет. До виходу у відставку служив лікарем у військових госпіталях. За дисертацію "Гігієна
й макробіологія" Санкт-Петербурзькою академією визнаний доктором медицини.
Мазур Іван Олександрович (1840-1910 рр.) служив у Пскові й Києві в комісії для складання законів. Був консультантом Міністерства юстиції. Захоплювався літературою.
Представниками сімейства, які залишили слід у новітній історії Україні є Білевський Іван Матвійович, учасник Великої Жовтневої соціалістичної революції, секретар Краснолуцького міськкому партії (Луганська область), другий секретар Луганського обкому партії (до Великої Вітчизняної війни). Після війни - секретар Малинського райкому партії (Житомирська область), потім - секретар Краснолуцького райкому партії.
Мазур Іван Степанович - офіцер, фронтовик, пройшов шляхами війни п’ять років, мав низку урядових нагород.
Його дружина, Мазур Роза Іванівна, з сімнадцяти років на фронті. Через важкі випробування і негаразди післявоєнних лихоліть вони пронесли свою любов і прожили разом щасливе сімейне життя, виховали шестеро дітей.
Їхні сини Іван, Сергій, Юрій, Володимир та доньки Раїса і Лариса виросли в шахтарському краї, на Луганщині.
У кожного з них своя доля, але не забувають вони батьківського заповіту і шанують свою стареньку матір.
Потомок Мазурів - Іван Іванович Мазур - президент
РАТ "Роснафтогазбуд", доктор технічних наук, професор, голова Громадської ради при Посольстві України в РФ,
лауреат Державної премії СРСР, заслужений будівельник Російської Федерації, заслужений інженер Росії, віце-президент Міжнародної паливно-енергетичної асоціації та Російської екологічної академії, член низки міжнародних
і національних академій, президент Науково-виробничої корпорації "Інтелектуальні системи", президент Міжнародної асоціації "Енергія майбутнього", почесний будівельник Міністерства енергетики Росії.
Іван Іванович удостоєний звання "Почесний будівельник Росії" та "Почесний будівельник міста Москви". Має низку інших почесних відзнак різних організацій. Нагороджений державними орденами Жовтневої революції, Трудового
Червоного Прапора, "Знак пошани", церковними нагородами: орденами Сергія Радонежського, Святого Константина
Великого; п’ятьма медалями. За внесок у розвиток дружніх взаємовідносин з Російською Федерацією нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України.
Народився І.І. Мазур у 1942 році на Житомирщині.
З відзнакою закінчив Луганський залізничний технікум та Київський інженерно-будівельний інститут.
Трудову діяльність розпочав майстром, працював головним інженером, начальником будівельного управління,
головним інженером, керівником тресту та ВНПО "Союзтранспрогрес".
З 1981 р. - начальник Головного управління магістральних трубопроводів. У 1986 р. - заступник міністра Міннафтогазбуду СРСР (галузь була генеральним підрядником
з облаштування нафтогазових та об’єднувала сотні організацій й налічувала понад 500 тисяч працівників).
Увесь цей час І.І. Мазур брав активну участь у становленні паливно-енергетичного комплексу країни, керуючи процесом Євроазійського становлення системи транспортування нафти і газу загальною довжиною понад 500 тис. кілометрів з усіма об’єктами інфраструктури для облаштування родовищ нафти та газу і підприємств з їхньої переробки.
До них, зокрема, належать Уренгойське, Ямбургське
і Самотлорське родовища, газопровід "Уренгой-Помари-Ужгород", нафтопровід "Сургут-Полоцьк" та ін.
У 1991 р., після реорганізації міністерства в РАТ
"Роснафтогазбуд", І.І. Мазур став його віце-президентом.

У 1996 р. - голова Ради директорів, з 1998 р. й донині - президент.
РАТ "Роснафтогазбуд" - провідна російська компанія
в галузі нафтогазового і промислово-цивільного будівництва.
Основний напрям роботи компанії - будівництво трубопроводів різного призначення та їх інфраструктури у різних кліматичних умовах, відповідно до міжнародних стандартів.
За роки свого існування РАТ "Роснафтогазбуд" побудувало понад 200 тис. км магістральних трубопроводів і приблизно 300 тис. км промислових трубопроводів і розвідних мереж, понад 1500 компресорних та розвідних станцій,
13 млн кв. м об’єктів житлового і громадського призначення. Багато об’єктів побудовано за кордоном: у Румунії, Угорщині, Фінляндії, Анголі, Афганістані, Іраку, Ірані, Алжирі
та інших країнах.
Практичну роботу Іван Іванович успішно поєднує
з науковою, викладацькою діяльністю та підготовкою кадрів. Автор 250 наукових праць, 23 монографій і підручника, має авторське свідоцтво на 36 винаходів. Серед його учнів - 15 кандидатів та 3 доктори наук.
Творчу енергію батька та його працьовитість перейняв син - Іван Іванович Мазур - надзвичайно обдарована людина, королівський стипендіат Ітонського коледжу (Віндзор,
Великобританія, 1997-2002 рр.), студент Кембриджського університету, автор низки художніх книг і перекладів.
Переклав англійською мовою М.В. Гоголя. За його
перекладами на сценах Ітона, Лондона, Единбурга поставлено п’єси "Игроки" і "Мертвые души".

Заочно закінчив Лондонський театральний коледж.
Володіє англійською, французькою, іспанською, грецькою мовами та латинню. Займається тенісом, фехтуванням, підводним плаванням та академічнею греблею.
Сергій Іванович Мазур - заслужений будівельник України, славний потомок родини Мазурів.
Народився у 1951 році у м. Красний Луч на Луганщині. Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут (1978 р.).
Після навчання працював у Мінмонтажспецбуді та
Міннафтогазбуді, де пройшов шлях від майстра до керівника будівельного тресту. Працював на будівництві об’єктів Західного Сибіру (Надим, Нижньовартовськ, Нефтєюганськ).
З 2001 р. - голова правління ВАТ "Нафтогазбуд-Україна", заснованого групою українських підприємств, які входили до складу Міністерства будівництва нафтової і газової промисловості СРСР та мали великий досвід виконання робіт у цій галузі. Загальна чисельність працівників - близько 15 тис. осіб. Компанія своїми об’єктами в Україні, Росії, Білорусі, Казахстані, Лівії, Іраку підтвердила високий авторитет українських будівельників.
ВАТ "Нафтогазбуд-Україна" здійснює комплексне
облаштування родовищ нафти та газу з розбудовою всієї нафтоструктури для їх експлуатації, ремонт та модернізацію газотранспортних систем, геоінформаційне забезпечення нафтогазового комплексу і території. Здійснює інжиніринг проектів, будівництво трубопроводів широкого призначення за українськими та міжнародними стандартами і нормами різних кліматичних умов. Виконує будівельні роботи
"під ключ" наземних об’єктів, спеціальних інженерних споруд, об’єктів промислово-цивільного призначення у поточно-швидкісному режимі із застосуванням автоматизованих технологічних комплексів, що дозволяє компанії програмувати темпи робіт, якість, надійність об’єктів, що споруджуються.
Інший напрям діяльності компанії - житлове, транспортне та промислове будівництво. Для цього організовано
виробництво будівельних матеріалів, конструкцій і деталей.
Старший син С.І. Мазура - Антон закінчив Київський політехнічний інститут, кандидат технічних наук. Нині працює в Москві, очолює велику інвестиційну компанію.
Молодший син - Олександр, студент економічного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Життя і долі інших членів сім’ї Івана Степановича
та Рози Іванівни склалися по-різному, але доволі успішно
й щасливо. Десять онуків і вісім правнуків радують бабусю Розу своїми успіхами.
...Зварний шов єднає труби у трубопровідну магістраль
і його надійність залежить від багатьох факторів та параметрів. Так і єдність родини й династії залежить від батьківської любові до дітей, пошани один до одного, материнського терпіння і синівської відданості. Вміння створити це диво дано не кожному, і благословенна та родина, якій це вдається, бо це робить їх сильнішими та щасливішими і зоря надії на краще майбутнє освітлює їх життєвий шлях.