Явище, яке притаманне багатьом українцям, та стало характерною рисою наших співвітчизників це - благодійництво. У XIX-XX ст. меценатство набуло особливого поширення серед шанованих, багатих, знаних людей. Ще князі Русі Київської, гетьмани широко сприяли впровадженню освіти, становленню духовних осередків, будуванню храмів, так шляхетні пани та їхні родини чимало зробили для
розвитку вітчизняної культури, промисловості, поліпшення медичної справи і побуту.
Козацько-старшинський рід Тарновських походить
з Правобережжя і має польське коріння, під прізвиськом Ляшко з’являється на Прилуччині у другій половині XVII ст. У 1661 р. Іван Ляшко був військовим товаришем
Прилуцького полку, а в 1685 р. - отримав від прилуцького полковника Горленка млин на річці Удаї та сіножать.
Син Івана Федір Ляшко-Тарновський, сотник варвинський (1689-1693), отримав універсал гетьмана Мазепи, який підтвердив маєтність.
Від Федора та його старшого брата Василя Ляшка - Тарновського
ведуть початок дві гілки роду Тарновських: молодша полтавська і старша чернігівська.
З першої полтавської вийшов ряд сотників
варвинських за період
з 1689 р. по 1769 р.,
зокрема Іван Тарновський (1760-1769), ставши полковником гадяцьким (1772-1779), брав участь
у російсько-турецькій війні.
Чернігівська гілка
помітна постаттю Степана Тарновського (помер близько 1730 р.), бунчукового товариша, одного з керівників
Генерального Війська Канцелярії (1728). Син Степана Яків Тарновський став генеральним бунчужним (1761-1779)
та депутатом від шляхетства Прилуцького полку до Катерининської комісії для створення проекту нового укладання законів. Онуки Степана - Василь Якович Тарновський,
вихованець Кенігсберзького Університету, був чернігівським губернським маршалом (1790-1794), а Степан Якович - Київським губернським маршалом (1791-1792). Син Василя - Володимир, помітний український патріот, член Полтавського Генерального Суду (1818-1826) та масонської ложі "Любов до істини". Син Степана - Григорій був камер-юнкером.
Григорій Степанович Тарновський (1788-1853) став
дуже помітною особистістю як власник маєтку в с. Качанівці на Борзенщині. Великий знавець і меценат мистецтва любив підтримувати митців. У Качанівці бували композитор М. Глінка, письменник М. Гоголь, живописець В. Штернберг, історик М. Маркевич, поети Т. Шевченко, В. Забіла та ін. Сама атмосфера маєтку сприяла цьому. Багатий чернігівський землевласник Г.С. Тарновський стає членом Вільного економічного товариства у Санкт-Петербурзі, виступає
автором статей з економічних та аграрних проблем
у "Киевских губернских ведомостях", розширює свої маєтності у Київській, Чернігівській та Полтавській губерніях. Загалом володів дев’ятьма тисячами кріпацькими душами, вмів керувати, об’єднувати і зберігати. Шанувальник
прекрасного зібрав багатющу колекцію картин західноєвропейських та вітчизняних художників, мав високопрофесійний домашній оркестр і театр, улаштував велику бібліотеку художніх, історичних і публіцистичних видань.
Спадок бездітного Г.С. Тарновського перейшов
до його племінника Василя Васильовича (1810-1866), який свого часу закінчив Ніжинську гімназію вищих наук князя Безбородка (водночас з М. Гоголем), юридичний факультет Московського Університету, вчителював у Житомирі, цікавився і працював у правничому та етнографічному напрямі, був управителем дядькових маєтків. Став членом Чернігівського губернського дворянського комітету, що займався поліпшенням побуту поміщицьких селян, членом-експертом редакційної комісії при Головному комітеті з питань
селянства, членом Полтавської Тимчасової комісії з питань підготовки реформи. "Юридичний побут Малоросії",
"Про поезію російського народу і вплив Малоросії
на російську поезію", "Про малоросійський журнал" - статті В.В. Тарновського, в яких викриваються проблеми народонаселення Російської імперії. Активна участь у підготовці реформи 1861 р. описана в науковій праці "О крепостном праве в России и необходимости устранения его" (1857). Резолютивна частина праці базується на необхідності
скасування кріпацтва як системи взагалі. Петербурзький Центральний земський комітет та губернські комітети
працювали на громадських засадах, ентузіазмі, долаючи численні перепони закоренілих поміщиків-кріпосників.
Як громадсько-державний діяч В.В. Тарновський був належно поцінований орденами і медаллю в пам’ять звільнення селян (1863).
Найбільшу прихильність Василь Тарновський виявляв
до підтримки матеріальної та моральної мистецтвознавцям, художникам, поетам, музикантам. Мрійний і самовідданий, він влаштовує звані літературні вечори в Києві та в Петербурзі, на яких бували П. Куліш, Г. Галаган, М. Максимович, М. Гоголь, А. Прахов. Разом з Галаганами Василь Васильович купив сімнадцять малюнків Т. Шевченка, поклавши
початок колекціонуванню творчості великого поета і художника. Спілкування з талановитими особистостями давало свідомий підхід до впровадження народної освіти, заснуванні народної школи для селян, а часом і сам навчав дітей грамоти, в чому йому допомагали сини.
Гідно продовжив батькову традицію благодійництва Василь Васильович Тарновський-молодший. Завдяки йому в Україні зібрано і зберігається велика кількість Шевченкових творів та особистих речей. Історико-філологічний факультет Київського університету та самостійне опанування багатьох сфер людської культури спрямовували спадкоємця відомого колекціонера присвятити все своє життя пошуку і збереженню вітчизняних старожитностей та реліквій культури. Козацька зброя, прапори, клейноди, герби, гармати, скіфські баби, кам’яні хрести, срібні та золоті предмети - все це зберігається в Чернігівському державному історичному музеї, куди влилася колекція Тарновських і який від 1991 р. заслужено носить ім’я Василя Васильовича Тарновського. Шевченківська колекція посідає почесне місце у Київському літературно-художньому музеї Шевченка. Заслугою
В.В. Тарновського-молодшого є впорядкування могили
Тараса Шевченка на Чернечій горі та встановлення великого хреста з чавунним барельєфом поета, який було
виготовлено за ескізом-малюнком самого Василя Васильовича. Завдяки клопотанню мецената було знято заборону зі святкування Шевченкових роковин в Україні та впровадження проведень вечорів пам’яті у приміщенні Київського літературно-артистичного товариства. Помер Тарновський-молодший у 1899 р., похований був у Києві на Аскольдовій могилі, а у 1930-х роках його перепоховано на Звіринецькому кладовищі. Рід Тарновських продовжують двоє синів та дочка Василя Васильовича. Син Петро загинув юнаком через нещасливе кохання. Сестра Софія вийшла заміж
за морського офіцера Г. Глінку, була дамою-патронесою різних благодійних товариств, тобто продовжила батькову доброчинну лінію. За радянської влади жила під чужим
іменем, перебравшись черницею. Раптово захворіла
і померла. Родинні коштовності, які належали жінці, зникли. Василь, названий на честь батька та діда, навчався в консерваторії в італійського педагога Енріко Еверарді, співав у Київській опері. Саме на честь героїні Пушкіна й Чайковського в опері "Євгеній Онєгін", де В.В. Тарновський співав головну партію 22 грудня 1898 р., він назвав свою доньку Тетяною. Подружнє життя з графинею О’Рурк склалося невдало. Тільки підтримка друзів, серед яких можна назвати Л. Собінова, Ф. Шаляпіна, А. Нежданову, врівноважувала емоційну натуру Васюка. Більшовицький переворот примусив родину Тарновських емігрувати до Туреччини і Німеччини. Разом з П. Скоропадським, останнім гетьманом
України, В.В. Тарновський, з сином Георгієм і дочкою
Оленою, перебрався до Берліна, де він і помер.
Онука мецената Тетяна Василівна Тарновська (1898-1994) стала дружиною відомого кінодраматурга й актора О. Каплера - ведучого популярної у 1960-1970-х роках
телепередачі "Кінопанорама", з яким знімалась
у фільмах на Одеській кіностудії.
Син Тетяни та Олексія - Анатолій Каплер - закінчив Московський енергетичний інститут і виїхав
до Німеччини. Там живуть його дочка Ольга, онука та онук. Син Анатолія, названий на честь прапрадіда Василем, трагічно загинув. Він разом з Тетяною Василівною покоїться на московському Ваганьківському кладовищі. У Москві живуть онука Т.В. Тарновської - доктор філології Любов Прозорова з дочкою.
Подія, яка привернула увагу всіх, нині розкиданих по світу Тарновських, та їх шанувальників - це заснування в колишній
садибі Тарновських Національного заповідника "Качанівка" та створення відповідного комітету, що займається збором коштів на відновлення архітектурних будівель та парку старовинного маєтку. Реставраційна робота з відтворення всього комплексу заповідника вимагає багато матеріальних затрат і часу. У 2001 р. був заснований і розпочав свою роботу фонд друзів "Качанівки", який очолює Тетяна Анатоліївна Хайн-Тарновська у Великій Британії - дочка згаданої Олени Василівни Тарновської. Разом
з петербурзькими і московськими родичами британці і сучасні українські доброчинці вбачають
у заповідникові "Качанівка" майбутній міжнародний культурний центр освіти, мистецтв, туризму.
Cправжню славу Качанівці принесла знаменита колекція українських
старожитностей В.В. Тарновського (молодшого),
що сладалася з понад
з 7000 експонатів і мала велике наукове значення. Переважна її частина знаходиться в музеях Києва і Чернігова.
Все гарне завжди привертає увагу і з часом являє цікаві історії людського життя.
Спроба простежити доброчинства роду Тарновських
є не тільки цікавою екскурсією в історичне минуле України, а й, можливо, відкриє для когось невідомі шляхи самореалізації, стане у пригоді сучасним меценатам і спонсорам.
Алла Новицька
Література
1. Журавльова Т. Начатки мецената// Родовід. - 1996. -
№ 14. - С. 24-27
2. Модзалевский В. Малороссийский родословник. - Інститут рукопису НБУ ім. В. Вернадського. - ф. № 168843. Населевець Н. Родина Тарновських// Родовід. - 1996. -
№ 2. - С. 17-23
4. Хорунжий Ю. Українські меценати. - К; 2001. - С. 5-24
5. Яворницький Д., Тарновський В.// Хроніка 2000. -
1996. - № 1