У житті М.О. Врубеля Київ посідає особливе місце.
Це місто перших творчих злетів, першого справжнього
почуття. І хоча київський період його життя недовгий -
всього п’ять років - проте яким же він був насиченим
і плідним! Пізніше художнику здавалося, що саме ці роки були дуже важливими і вагомими для нього.
Вперше Михайло Врубель приїхав до Києва у травні 1884 р. Двадцятивосьмирічного студента Петербурзької Академії мистецтв рекомендував професору А.В. Прахову для реставраційних робіт у Кирилівській церкві Павло
Петрович Чистяков, один з кращих викладачів академії. Адріан Вікторович передивився всі роботи талановитого студента і вирішив запросити його до Києва. Так в житті Врубеля з’являється родина Прахових, які завжди радо зустрічають його і піклуються про нього. Особливо дружина професора, Емілія Львівна. Михайло не помічає, як звичайна приязнь до привітної господині переростає у глибоке
почуття. Він нікому не розповідає про своє кохання, і навіть у листах до улюбленої сестри лише натякає на те, що
робить навіть тимчасове перебування в Італії вимушеним
і нерадісним: "Чекаю не дочекаюся кінця моєї роботи,
аби повернутися... А чому особливо хочу повернутися?
Це справа душевна і як побачимось влітку, тобі її поясню. І то я тобі двічі натякнув, а іншим і цього не робив".
"Що тобі сказати про те, на що я тобі натякав? Трохи
добрих хвилин, більше тяжких..." Так, більше тяжких,
бо кохання було нерозділеним і нещасливим. Що ж до сподівань професора Прахова, то вони цілком виправдалися. Розписи Кирилівської церкви вражають своєю самобутністю і довершеністю, особливо "Зішестя Святого Духа" і "Богоматір з немовлям". В останній, до речі, кияни одразу впізнали дещо ідеалізований образ дружини Прахова...
На жаль, художник часто-густо недооцінював свої
роботи. Тому ми ніколи не побачимо численних ескізів
картини "Демон", над якою Врубель почав працювати
ще в Києві, картини "Христос в Гетсиманському саду" та інших, нещадно знищених художником. Проте в Київському музеї російського мистецтва зберігаються ескізи, підготовлені Врубелем для розпису Володимирського собору
(на жаль, комісія не оцінила їхньої самобутності, і художникові доручили лише орнаменти), картини "Східна казка"
та "Дівчинка на тлі перського килима" тощо.
Про київський період життя художника розповідають численні книги, присвячені його творчості. Так, наприклад, у колекції книг з мистецтва відділу рідкісних, цінних та стародрукованих книг Державної історичної бібліотеки України зберігається понад тридцять видань, присвячених творчості Врубеля. Це і альбоми репродукцій, і книги про життя
і творчість художника, серед яких монографії Н. Дмитрієвої, П. Суздальова, О. Гаврилової, О. Гомберг-Вержбинської, Д. Когана, М. Тарабукіна, Д. Сарабянова та ін. Є серед них і книги старих років видання, такі як монографія
С. Яремича "М.О. Врубель", яку видано через рік після смерті художника (1911 р.), або видана окремим виданням маленька трагедія О. Пушкіна "Моцарт і Сальєрі" з малюнками М. Врубеля. Зацікавить читачів і дослідників творчості художника і повість Леоніда Серпіліна "П’ять днів у вересні", в якій йдеться якраз про київський період, і книга спогадів про М.О. Врубеля, і його епістолярна спадщина.
З перебуванням у нашому місті пов’язані спогади про молодість, становлення, пошуки свого шляху в мистецтві. Тож не дивно, що через багато років Врубель навідається до Києва і, замилувавшись містом, він, завжди такий стриманий і мовчазний, вигукне в захопленні, звертаючись
до свого друга, художника Ковальського: "Який же гарний, одначе, Київ! Прикро, що я тут не живу. Я люблю Київ".



Галина Захарова,
редактор відділу рідкісних, цінних стародрукованих книг
Державної історичної бібліотеки України