Вінниця - місто обласного значення
й одночасно центр Вінницької області. Його
територія складає 6868 га. Розташоване
в центральній частині Вінницької області,
що знаходиться в південно-західній частині Правобережжя України.
На території, яку займає сучасна Вінниця, людина оселялася з давніх часів. Археологи знайшли тут знаряддя праці епохи неоліту, поховання бронзового століття, ранньослов’янські поселення, що належать до черняхівської культури; пізніше тут жили племена, що входили до складу Київської Русі, Галицько-Волинського князівства.
З географічної точки зору це землі,
що лежать у середній течії Південного Бугу. Чудові природні умови - м’яка зима, жарке, але не посушливе літо, повноводні ріки
і колись густі, суцільні ліси - дали початок людському життю в цих місцях ще в епоху
палеоліту. Археологічні знахідки свідчать про заселення краю з давніх часів, одних тільки городищ на Вінниччині нараховується понад п’ятдесят.
У літописні часи (X-XI ст.) "уличі та тиверці сиділи по Дністру". У "Повісті временних літ" йдеться, що київський князь Олег стягував данину і панував "над галявинами,
і древлянами, жителями півночі, радимичами, а з уличами і тиверцями воював". Незабаром Середнє Побужжя ввійшло до складу Київської Русі, і вже в 907 році у відомий похід
на Константинополь Олег взяв із собою
"тиверців, відомих як товмачі".
У період феодальної роздробленості Київської Русі ці землі ввійшли до складу
Галицько-Волинського князівства. У 1240 р. під ударами орд Батия впав Київ, монголо-
татарські завойовники рушили на захід і незабаром вторглись у Поділля. Не знайшовши
в західних сусідів допомоги і підтримки
в боротьбі з навалою, галицько-волинський князь Данило Романович змушений був
визнати залежність від Золотої Орди. Татари брали з подолян данину, а самі кочували
в Дикому полі - у степах південніше річок Синюха, Тясмин.
На багате, хоч і ослаблене безперестанними поборами монголо-татар Поділля, стали заздрісно споглядати угорські, польські, литовські феодали. У 1362 р. великий князь
литовський Ольгерд, зібравши значне військо, розбив у битві на річці Синюсі орди братів Кутлубуга, Хачибея і Дмитра. Захоплені землі Ольгерд роздав своїм племінникам:
Федорові, Юрієві, Олександру і Костянтину Коріатовичам.
Уздовж кордонів Дикого поля брати звели замки для захисту від набігів неспокійних південних сусідів. Подібні замки стали основою росту таких міст, як Вінниця, Брацлав та ін. Звичайно, поселення в цих зручних для життя та оборони місцевостях існували задовго до приходу Коріатовичів,
що підтверджується археологічними даними. Проте початок згаданих міст сягає до 1362-1363 рр.
Заснування Вінниці пов’язане з ім’ям племінника князя Ольгерда Федора Коріатовича. У 1363 р. він заклав дерев’яну фортецю на високій кручі, нижче впадання в Буг його лівої притоки - річки Віннички. Назва "Вінниця" зустрічається вже в документі, підписаному 13 червня 1385 р. в Кракові королем Владиславом Ягайлом. З багатьох версій, що
пояснюють назву міста, мабуть, найімовірніші ті, котрі
ґрунтуються на таких словах: "вінниця" - винокурня; старослов’янське "въно" - посаг, придане, отримане Коріатовичами, і Вінничка - річка.
Невеликий дерев’яний замок не радував ординців. Упродовж 1400-1569 рр. він піддавався тридцять разів великим нападам, горів і знову вставав над Бугом. Після Кревської унії 1385 р., що об’єднала Польщу і Литву, багато польських
феодалів рушило в Україну. У 1434 р. вони захопили подільські землі аж до ріки Мурафи, утворивши Подільське воєводство, і відправились на схід. Однак стійкий опір місцевого населення змусив їх відступити. Середнє Побужжя залишилося під владою Литви і називалося за головним містом Брацлавщиною.
В останній чверті XVI ст. Вінниця вже користувалася деякими положеннями магдебурзького права. Ремісники об’єднувалися в цехи. Швидкому економічному зростанню міста сприяв також торговельний шлях із Молдови в Москву.
У 1558 р. зведено новий замок на неприступних земляних валах острівця Кемпа. Той замок теж був дерев’яний, який
в 1580 р. спалили татари.
За Люблінською унією 1569 р. Брацлавщина перейшла під владу Речі Посполитої і була перетворена в Брацлавське воєводство. Шляхта почала захоплювати кращі землі.
У 1598 р. у Вінницю переведено всі урядові установи,
й відтоді вона стала центром Брацлавського воєводства.
У 1640 р. король Владислав IV дав місту грамоту замість тих, які були втрачені під час пожежі в замку. Відповідно
до цієї грамоти відновлювалося право магдебурзького суду, детально викладався порядок виборів посадових осіб, їхні відносини до старост та ін.
Коли в 1648 р. спалахнула національно-визвольна війна, Вінниця зайняла в ній значне місце. 7 липня 1648 р. повстанці на чолі з полковником Максимом Кривоносом звільнили Вінницю від шляхетських військ. У листопаді 1649 р. в місті зупинявся сам Богдан Хмельницький.
Після Андрусівського перемир’я 1667 р. Брацлавщина,
як і вся Правобережна Україна, залишилася під владою польської корони. Однак шляхетська Польща настільки
ослабнула, що не змогла противитися натиску Туреччини
і за Бучацьким миром 1672 р. віддала туркам значну частину Подільського, Брацлавського і Київського воєводств.
Двадцять сім років, до 1699 р., володарювало на цих землях створене турками Сарматське князівство.
Через усе XVIII ст. прокотилися хвилі козацько-
селянських повстань гайдамаків. Це був народний протест проти посилення магнатської колонізації і захоплення селянських земель. Незважаючи на могутні соціальні потрясіння, магнатське землеволодіння продовжувало розквітати. Справжніми некоронованими подільськими королями стали Потоцькі. Великими маєтками розпоряджалися Грохольські, Ярошинські, Свейковські. Найвищого розквіту магнатська економіка досягла в 1760-1790 рр.
Польська держава розхитувалася під ударами конфедерації власної шляхти. Вона була тричі поділена між могутніми сусідніми монархіями - Росією, Австрією і Пруссією.
За другим поділом 1793 р. Поділля і Брацлавщина відійшли до Росії й утворили Подільську губернію, у західну частину губернії увійшло власне Подільське воєводство, у східну - Брацлавське. Через деякий час центром Подільської губернії стало місто Кам’янець, тому Вінниця стала повітовим містом.
Під скіпетром російських імператорів якийсь час ще продовжують процвітати могутні великі землеволодіння подільських магнатів, але католицизм різко обмежується, а після придушення польських повстань 1830-1832 і 1863 рр. скасовано католицькі монастирі, які перетворено на парафіяльні костели чи православні монастирі.
Розвиток Вінниці відбувався набагато швидше після будівництва в 1870 р. поблизу міста залізниці Київ-Балта-Одеса. З’явилися фабрики і заводи, у місті стали будувати кам’яні будинки. Росли нові, правильно розплановані
квартали на лівобережжі, у так званому Заваллі (за валами) або Замості, Забужжі - між рікою і залізницею.
Далеко за межами України мають попит виготовлені
у Вінниці діаманти традиційних і фантазійних форм та
унікальні обробні інструменти, гідравлічне й пневматичне обладнання, продукція швейного виробництва. У зовнішньоторговельному обігу товарів та послуг області питома вага міста складала 64%.
Опанували ринки збуту в різних регіонах держави високоякісні продукти харчування й кондитерські вироби, мінеральні добрива й металорізальні інструменти, промислові калорифери та устаткування для агропромислового комплексу
та багато іншої продукції різних галузей промисловості. Ціла низка підприємств міста відзначена найвищими відзнаками
в номінаціях національних рейтингів.
З ініціативи та за сприяння міської влади в останні 2 роки розширилася інфраструктура підтримки підприємництва. Розвиток малого підприємництва набуває все вагомішого соціального й економічного значення. В усьому валовому обсягу продукції міста його частка досягла 15%, а динаміка зростання свідчить про наявність
достатнього внутрішнього потенціалу.
Місто Вінниця належить до найбільш привабливих регіонів щодо інвестування завдяки потужному промисловому та високому науковому потенціалу, розвинутій транспортній інфраструктурі, банківській системі, доступності до ринків України і країн СНД.
На Вінницю припадає 63% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій, що вкладені в економіку області.
Найбільш розповсюдженими видами вкладень іноземними інвесторами є участь у статутному капіталі та надання товарних кредитів.
У структурі інвестицій за видами економічної діяльності значні суми вкладено в розвиток промисловості. Найбільш інвестиційно привабливими є харчова промисловість
та переробка сільськогосподарських продуктів; сума вкладень у ці галузі становить 83,8% обсягу інвестицій у промисловість. Серед інших видів економічної діяльності добре інвестувались оптова та роздрібна торгівля (11,9%), сільське господарство, мисливство
і лісове господарство (3,2% загального обсягу).
Серед підприємств з іноземним капіталом найбільш успішно працюють Українсько-австрійське підприємство "Поділля-ОБСТ", Спільне українсько-канадське підприємство "Новолакс", Спільне українсько-іспанське підприємство "Сперко-Україна".
Усе більшого соціального та економічного значення в місті набувало мале підприємництво. У Вінниці налічується понад 3 тис. малих підприємств, переважна більшість яких працює у сфері торгівлі, громадського харчування та побуту.
У місті діють і надають практичну допомогу підприємцям товарно-сировинна біржа, бізнес-інкубатор, лізингові центри, інвестиційні компанії, інформаційно-консультативні установи, філії комерційних банків, кредитні спілки, громадські об’єднання, уповноважений з питань підтримки підприємництва, громадський статус якого має
за мету посилення державних гарантій, а також подальше становлення системи захисту прав і законних інтересів підприємців.
У Вінниці діє 76 великих промислових підприємств,
які виробляють широкий спектр промислової продукції. Найбільші з них - акціонерні товариства "Вінницький завод тракторних агрегатів", "Володарка", "Поділля", "Вінницяхліб", "Кондитерська фабрика", "Олійно-жировий комбінат", "Вінницям’ясо".
До числа унікальних можна віднести ювелірне виробництво заводу "Кристал", де здійснюється виготовлення діамантів світового рівня якості. Тут виготовляють унікальні круглі діаманти в 57 граней, діаманти форми "Маркіз" та "Принцеса". Близько 95% виготовленої підприємством продукції експортується за межі України.
У місті розвинуті хімічна галузь, машинобудування
та металообробка, промисловість будівельних матеріалів, легка, харчова, целюлозно-паперова промисловість.
На території міста є прояви підземних мінеральних вод. На 7 свердловинах здійснюються геологорозвідувальні роботи та дослідно-промислова розробка. У перспективі можливе затвердження запасів мінеральних вод та реєстрація їх як
родовищ загальнодержавного значення.
У місті знаходиться частка розвіданого родовища гранітів місцевого значення (Сабарівський кар’єр).
З 1996 р. сальдо балансу експорт-імпорт Вінниці є позитивним.
Партнерами в зовнішній торгівлі є Росія, Австрія, Молдова, Білорусь, Німеччина, Болгарія, Чехія, Бельгія, Великобританія, США тощо.
Більше половини міського обігу зовнішньої торгівлі товарами припадає на експорт. Найбільші обсяги експортних поставок здійснюються такими підприємствами: "Вінницям’ясо", "Вінницький завод тракторних агрегатів", "Міськмолзавод".
Місто Вінниця має розвинуту транспортну інфраструктуру. Довжина шосейних доріг становить 356,2 км. Через
територію міста проходить 3 автомобільні траси міжміського сполучення: Хмельницьке шосе, Київське шосе та вул. Островського-Лебединського, яка переходить у Немирівське шосе, двоколійна залізниця Південно-Західної залізниці України, яка сполучає центр країни з її південними та західними
областями.
Робота міського пасажирського транспорту спрямована на забезпечення в повному обсязі потреб міста в пасажирських перевезеннях, розвиток маршрутної мережі міста,
приведення організації перевезень пасажирів у відповідність до вимог чинного законодавства.
У структурі транспортних перевезень по місту частка міського електротранспорту становить 80%.
За результатами огляду-конкурсу на краще підприємство міськелектротранспорту, який проводився корпорацією
підприємств міського електричного транспорту України
"Укрелектротранс", ВП "Трамвайно-тролейбусне управління" є одним з найкращих в Україні.
Нині у Вінниці діють відомі далеко за межами України державні медичний, технічний, педагогічний та аграрний університети. У них щорічно здобувають освіту близько
900 студентів з інших країн.
Науковий потенціал міста доповнюють 5 інститутів,
10 середніх спеціальних закладів, 9 науково-дослідних інститутів, 10 самостійних проектно-конструкторських організацій та 2 науково-конструкторські підрозділи.
Вінничани пишаються тим, що в їхньому місті розпочав творчий шлях Український академічний театр ім. І. Франка, відкривав невмирущу красу української пісні славетний
М.Д. Леонтович. Під патронатом ЮНЕСКО в місцевому краєзнавчому музеї зберігається найбільша колекція Подільської ікони. Далеко за межами України відомі своєю виконавчою майстерністю муніципальний хор і танцювальний колектив "Барвінок".
З Вінницею пов’язав понад 20 останніх років життя вчений, хірург, основоположник польової хірургії, засновник Російського Червоного Хреста, автор чотиритомного видання "Топографічної анатомії" М.І. Пирогов, який у свій час врятував від гангрени знаменитого італійця Джузеппе Гарібальді. Музей-садиба М.І. Пирогова з церквою-некрополем завжди викликають велику зацікавленість гостей та місцевих жителів.
Вінничани з великою повагою згадують міського війта Яцька Палагенка, страченого польською шляхтою за відстоювання незалежності міста, гайдамацького ватажка Гриву, селянського філософа Семена Олійничука, відомого художника Натана Альтмана, знавця Поділля Йосипа-Антонія Роллета, дослідника історії м. Вінниці Валентина Отамановського, письменника Михайла Стельмаха та багатьох інших, які вписали багато славних сторінок в історію міста.
З проголошенням Україною суверенності, внаслідок
пробудження потужних демократичних сил, Вінниця стала третім містом в Україні, в якому на головній площі
з офіційної згоди місцевої влади замайорів синьо-жовтий прапор.