Місто Ладижин належить до найдревніших слов’янських поселень. У вітчизняній історії Ладижин згадується у працях знаменитого літописця Росії М. Карамзіна. В його "Історії держави Російської" йдеться, що Ладижин
у 1240 р. відбивав напад військ Батия.
Спливали віки, містечко піднімалося
з попелу, населялося і відроджувалося. Інші історичні відомості стосуються XVII ст., коли Ладижин був фортецею і входив до Брацлавського воєводства. В ньому проживало на той час близько 6000 осіб.
У 1866 р. Ладижин передано цивільній владі. Цей період вирізнявся швидким ростом промисловості: збудовано спиртовий завод,
5 суконних фабрик, 3 цегляних і черепичних заводи, 6 водяних млинів і тютюнова плантація.
На межі XIX і XX ст. Ладижин став доволі значним містечком: 1042 двори, 7762 жителі. В грудні 1917 р. в Ладижині створено волосний революційний комітет, який підпорядковувався Гайсинському повіту (до якого тоді належало містечко).
У кінці 1923 р. волосний революційний комітет реорганізовано в райвиконком.
У 1930 р. Ладижинський район ліквідовано. Місто перейшло до новоутвореного Тростянецького району.
У роки Великої Вітчизняної війни економіку міста повністю зруйновано. 13 березня 1944 р. Ладижин звільнено від фашистів силами 40-ї армії 2-го Українського фронту. Протягом трьох років відновлено промислові підприємства та господарські споруди,
колгоспами освоєно посівні площі.
У 1968 р. розпочалося будівництво Ладижинської державної районної електростанції потужністю 1 млн 800 тис. кВт. Відкриття ДРЕС відбулося 18 січня 1972 р. Разом
з Ладижинською ДРЕС будувалося багато промислових підприємств, які обслуговували спорудження самої станції. Паралельно зводилося містечко енергетиків. У 1973 р. Ладижин отримав статус міста, а 19 жовтня 2000 р. - статус міста обласного значення.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23.07.1991 р. м. Ладижин віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю як територію, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської
катастрофи.
Місто Ладижин розташоване на правому березі р. Південний Буг в місці впадання в нього притоки Сільниці
за 110 км від обласного центру м. Вінниця.
У районі міста зосереджено значні запаси будівельних
матеріалів: глини, піску, каоліну, граніту, які добуваються
в чотирьох кар’єрах. Як будівельний матеріал використовують відходи виробництва електроенергії - шлак. Агрокліматичні ресурси регіону представлені родючими чорноземами та сірими лісовими ґрунтами. Є також площі лугових ґрунтів у поймах річок Південний Буг та Сіб. Місто добре забезпечено водними ресурсами (річки Південний Буг, Сільниця
і Сіб, водосховище, свердловини підземних вод). Лісові
масиви у поєднанні з водоймами міста створюють чудову санітарну зону і мають хороші рекреаційні можливості.
Місто Ладижин посідає друге місце за обсягами промислового виробництва в області після м. Вінниця. Містоутворюючими підприємствами є Ладижинська ТЕС та ДП "Ензим" (колишній завод ферментних препаратів), тому Ладижин вважається містом енергетиків та мікробіологів.
Місто Ладижин має вагомий потенціал розвитку, який забезпечується великою ресурсною базою: будівельних
матеріалів, енергетики, а також трудових ресурсів, що обумовлює перспективи розвитку нових пріоритетних галузей промисловості, які могли б швидко компенсувати інвестиційні затрати, принести значний прибуток і, головне, забезпечити робочими місцями значну кількість населення, яке на сьогодні незайняте, або зайняте частково. Все це реально може бути здійснено при раціональному і комплексному
використанню всіх можливостей міста.