МокІн
Борис Іванович
Ректор університету

Академік Академії педагогічних наук
України (1992 р.), доктор технічних наук (1985 р.), професор (1987 р.), заслужений діяч науки і техніки України (1995 р.), заслужений винахідник СРСР (1988 р.). Член Президії АПНУ (з 2002 р.).
Б.І. Мокін визнаний одним з кращих освітян України, удостоєний відзнаки "Засвіти вогонь" (1999 р., 2005 р.).
Нагороджений орденом "За заслуги"
III ступеня (2000 р.), медаллю К. Ушинського (2006 р.).
Народився в січні 1943 року на Черкащині. У 1966 р. закінчив Криворізький гірничорудний інститут за спеціальністю "Електропривод і автоматизація промислових установок".
З 1971 р. - асистент, а з 1973 р. - доцент Вінницького філіалу Київського політехнічного інституту. З 1979 р. - завідувач кафедри електричних систем Вінницького політехнічного інституту (ВПІ).
З 1985 р. - проректор ВПІ з навчальної
роботи.
Упродовж 1987-1989 рр. - директор навчально-методичного кабінету з вищої освіти Міністерства вищої освіти УРСР.
Очолює Вінницький національний технічний університет з 1989 р.
Упродовж 1990-1994 рр. Б.І. Мокін був народним депутатом України. Працював одночасно в університеті та у Верховній Раді України, виконуючи обов’язки голови підкомісії з вищої освіти Комісії з питань освіти та науки.
Б.І. Мокін - відомий вчений у галузі моделювання складних систем. З травня 2005 р. є членом Національного комітету України з автоматичного керування. Як науковий керівник підготував 4-х докторів та 17 кандидатів наук. Автор понад 300 наукових праць, зокрема 10 монографій та 5 навчальних посібників. Отримав понад 50 патентів та авторських свідоцтв на винаходи.
Вінницький національний технічний університет (ВНТУ) - добре відомий як в Україні, так і за її межами навчальний заклад ІV рівня акредитації. Свою історію він почав з 1960 р., коли у Вінниці був створений загальнотехнічний факультет Київського інституту харчової промисловості, який через рік став складовою частиною Київського політехнічного інституту (КПІ) і на базі якого ще через рік був створений Вінницький філіал КПІ.
У 1974 р. на базі Вінницького філіалу КПІ створений Вінницький політехнічний інститут - сьомий в Україні у цій групі вузів. У 1994 р. Вінницький політехнічний інститут
реорганізовано у Вінницький державний технічний університет, а в 2003 р. йому надано статус національного.
На сьогодні ВНТУ - найбільший навчальний заклад
у Подільському економічному регіоні, єдиний представник від України в IFIA - Всесвітній асоціації винахідницьких
організацій.
Університет прийнятий до Міжнародної асоціації університетів і є не лише центром освіти і науки, а й центром культури в регіоні, який навчає студентів за власними навчальними планами і виховує за власною концепцією виховання.
Університет має оригінальну об’єктивну систему прийому на перший курс та ефективну систему підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації, яка не має аналогів серед вищих навчальних закладів України.
Особливістю навчання у ВНТУ є те, що всі студенти
денної форми навчання на першому курсі отримують у лабораторіях та майстернях університету робітничі професії,
які відповідають їхній майбутній інженерній кваліфікації,
а на кожному наступному курсі (до четвертого) протягом
одного триместру працюють на робочих місцях підприємств та організацій різної форми власності відповідно до отриманої професії, з року в рік підвищуючи свою кваліфікацію.
Усі 12 корпусів університету компактно розташовані на території мальовничого мікрорайону м. Вінниці - Вишеньці. Шість з цих корпусів об’єднані переходами в єдиний комплекс. Університет має сучасну матеріально-технічну навчальну базу: бібліотеку з фондом понад 800 тис. примірників,
комп’ютерні класи, добре оснащені лабораторії, комп’ютерну мережу з виходом в Інтернет, потужний інформаційно-поліграфічний центр.
Вінницький національний технічний університет має також стадіон з рекортановим покриттям бігових доріжок, підземний легкоатлетичний манеж, 13 відкритих спортивних майданчиків для ігрових видів спорту, 7 гуртожитків, санаторій-профілакторій для оздоровлення студентів і співробітників, велику їдальню, буфети в кожному з навчальних корпусів та в гуртожитках, спортивно-оздоровчу базу, розташовану на березі Південного Бугу.