Iвано-Франківська область розташована в передгір’ї українських Карпат. За характером рельєфу територія області складається з трьох частин: гірської, передгірської і рівнинної. Карпати, які займають майже половину області, поділяються на так звані Горгани (найвища гора Сивуля - 1818 м) і Чорногори (найвища гора Говерла - 2061 м). Північна частина області - район Опілля - це південно-західний край Волино-Подільського плато.
На південному сході області в межиріччі Дністра й Пруту розкинулося Покуття, землям якого властиві карстові форми рельєфу.
Придністров’я і Прикарпаття багате річками. Серед них
найбільші - Дністер і його притоки Бистриця, Гнила Липа, Лімниця, Луква, Свірх, Свіча, Сівка та Прут з притоками Лючою, Пістинькою, Рибницею, Черемошем.
Третина області покрита лісами (лісистість на рівнинах і в передгір’ї становить 25%, а в горах - 65%). Івано-Франківщина володіє десятою частиною всіх лісових ресурсів України. На території Івано-Франківщини експлуатуються родовища корисних копалин: нафти, газу, озокериту, калійної та кам’яної солі, сірки, будівельних матеріалів, мінеральних вод.
Різноманітний рослинний і тваринний світ Прикарпаття. З рослин, занесених до Червоної книги України,
на Івано-Франківщині збереглося
120 видів. Багата фауна лісів області. З метою охорони та примноження унікальної флори і фауни на території області створено Карпатський державний природний національний парк. Вирішується питання створення Дністровського природного парку.
Економіка області має індустріально-аграрний характер. У загальному обсязі сукупного продукту промисловість займає 78%, а сільське господарство - 22%.
Промисловість представлена більш ніж 200 промисловими підприємствами. На території області розташовані такі велетні сучасної індустрії, як Калуський концерн "Оріана", Бурштинська ТЕС, акціонерне товариство "Родон", лісопромислове об’єднання "Прикарпатліс", управління магістральних газопроводів "Прикарпаттрансгаз", фірма "Барва", виробничі об’єднання "Коломиясільмаш", "Карпатпресмаш", "Промприлад", арматурний завод, хутрова фірма "Тисмениця" та ін., відомі далеко за межами України.
Область спеціалізується на видобутку нафти і природного газу, виробництві нафтопродуктів, каустичної соди, мінеральних добрив, етилену, пропілену, продукції деревообробної промисловості, меблів, цементу, сільськогосподарських машин, засобів автоматизації і приладів контролю, електронних мікросхем, продукції легкої і харчової промисловості.
Агропромисловий комплекс області об’єднує 320 підприємств різноманітних форм власності. Розвиваються фермерські господарства. В області працює 591 фермер, обробляється 4 тис. га угідь. Основний напрям розвитку сільського господарства - тваринництво, питома вага якого в загальному обсязі сільськогосподарського виробництва становить 53%.
У рослинництві найбільшу частку становлять льон, цукровий
буряк, зернові.
Івано-Франківщина - відомий центр туризму та оздоровлення. На її території функціонують 789 лікувально-профілактичних установ, 24 санаторно-курортні заклади (серед них - відомі своїми лікувальними властивостями Черченський та Мізунський курорти), 20 турбаз та баз відпочинку, 710 капітальних спортивних споруд. Відомим центром підготовки збірних команд України із зимових видів спорту є смт Ворохта.
Високими темпами і на належному рівні якості відбувається відродження архітектурного середовища історичних центрів міст,
селищ і сіл Прикарпаття. Один із результатів цієї роботи оцінено на національному рівні. За реконструкцію м. Коломия учасникам реалізації проекту вручено Державну премію з архітектури 2001 p.
Прикарпаття стає авангардом економічного відродження країни. Своєрідний бум реконструкції та оновлення міст, що набув значних масштабів.
У 1940 р. відкрив свої двері перший вуз Прикарпаття - Державний учительський інститут ім. В. Стефаника, який у 1950 p. реорганізовано у педагогічний, а
у 1992 р. - у Прикарпатський державний університет ім. В. Стефаника. У 1945 p. в Івано-Франківську створюється медичний інститут. Сьогодні його перетворено у Державну медичну академію. Єдиний вуз в Україні, який готує інженерів для нафтової та газової промисловості - Івано-Франківський інститут нафти і газу, створений в 1966 р. на базі філії Львівського політехнічного інституту. У 1994 р. інститут отримав статус Івано-Франківського технічного університету нафти і газу.
На Прикарпатті діє широка мережа освітніх, культурно-просвітницьких та мистецьких закладів. Функціонують 19 вищих навчальних закладів
І і II рівнів акредитації, 26 професійно-технічних училищ, 717 шкіл, 404 дошкільні і 48 позашкільних установ, 60 дитячих спортивних шкіл, 1694 культурно-просвітницькі установи, зокрема 275 Народних домів, 812 бібліотек, 50 шкіл естетичного виховання.
В області працюють 15 науково-дослідних, проектно-конструкторських
та технологічних організацій, зокрема Калуський науково-дослідний інститут галургії, Український державний науково-дослідний інститут гірського лісівництва, Івано-Франківський державний проектно-конструкторський технологічний інститут, Український державний конструкторсько-технологічний інститут транспорту агропромислового комплексу та ін.
Адміністративний, економічний і культурний
центр Івано-Франківської області - місто ІВАНО-
ФРАНКІВСЬК (до 1939 р. - СТАНИСЛАВІВ, до 1962 р. - СТАНІСЛАВ). Населення - 233,4 тис. осіб.
Засноване в середині XVII ст., коли польський магнат Андрій Потоцький на території старовинного українського села Заболоття (вперше згадується 1437 р.) побудував місто-фортецю і назвав його на честь свого сина Станіславом. У 1662 р. новозбудоване місто одержало магдебурзьке право.
У розвитку ремесла і торгівлі в місті важливу роль відіграли вірмени, які поселилися в Станиславові в 60-70 рр. XVIІ ст.
У 1706-1707 рр. його зайняли козаки гетьмана Івана Мазепи. Згодом гетьман Пилип Орлик відвідав місто, в якому деякий час жила його дружина.
У 1772-1918 рр. Станіславів перебувало під владою Австрії,
з 1868 р. - Австро-Угорщини.
У місті, крім польських і єврейських, діяли культурно-освітні
товариства "Просвіта" (з 1877 р.), "Боян" (з 1894 р.), "Рідна школа", засноване Н. Кобринською "Товариство руських женщин" (з 1884 р.), політичні партії, кооперативи. Велике значення мало створення в 1885 р. греко-католицької Станиславівської єпархії, в 1905 р. - Державної гімназії з українською
мовою навчання (директор - М. Сабат), Українського народного театру ім. Тобілевича (1911 р.), який у 1927 р. розвинувся
у постійний театр (директор - М. Бенцаль), діяльність Січей та вихід у місті протягом 1879-1939 рр. 43-х журналів і газети.
Під час Першої світової війни Станиславів тричі захоплювали російські війська. Коли Автро-Угорщина почала розвалюватися,
у 1918 р. владу в місті перехопили члени повітової Української національної ради: лікар В. Янович, старший радник залізниці інженер В. Мирон та старший радник окружного суду К. Кульчицький.
З 1 січня до 26 травня 1919 р. Станиславів був столицею Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).
В умовах війни з поляками та саботажу польських службовців за нестачі кваліфікованих національних кадрів уряд зумів розгорнути жваву державотворчу роботу: створив стотисячну армію, прийняв низку важливих законів. У новій столиці засідав парламент ЗУНР - Українська Національна Рада, яка 3 січня схвалила закон про з’єднання ЗУНР з УНР в одну Українську Народну Республіку.
Сформували новий уряд - Державний секретаріат, який очолив
С. Голубович.
У кінці травня 1919 р. Станиславів загарбали поляки.
З 1921 р. місто стає адміністративним центром воєводства.
Окупаційна адміністрація з благословення уряду вела політику окатоличення та ополячення українського населення. У Станиславові було 6 державних гімназій, з них - 3 польські, і лише по одній мали українці, євреї, німці. Були і приватні гімназії та школи. А всього в місті, крім гімназій, було 18 шкіл й одна духовна семінарія.
З 1925 р. в українській приватній школі ім. М. Шашкевича учителював батько Ірини Вільде - український письменник Дмитро Макогон.
У місті були 2 польські й 1 українська музичні школи, польський театр ім. Монюшка, український ім. Тобілевича, 2 аматорські єврейські театри, регіональний музей "Покуття", виходило 14 періодичних видань (по 6 українською та польською і по одному німецькою та єврейською мовами).
Друга світова війна принесла Станиславову дві окупації: німецьку і совєтську. Остання ліквідувала всі українські партії та організації, українську греко-католицьку церкву, провела масові репресії і почала здійснювати русифікацію та совєтизацію економічного і культурно-громадського життя.
2 липня 1941 р. місто окупували німці, для боротьби з якими створено збройне підпілля ОУН (обласні провідники - Роман Мокрій-Байда, а згодом Ярослав Мельник-Роберт).
27 липня 1944 р. Червонопрапорна ордена Б. Хмельницького стрілецька дивізія звільнила від німців обласний центр.
З 1944 р. радянській владі, військам НКВД чинили опір націоналістичне підпілля ОУН та відділи УПА.
У післявоєнні роки місто відбудовано і реконструйовано. Нині тут працює 58 промислових підприємств.
У місті зосереджено 5484 малі підприємства недержавного сектора, 15 банків.
У 60-70-х рр. почалися виступи проти тоталітарної радянської системи, внаслідок чого відбулися судові процеси над істориком В. Морозом, художником О. Заливахою (1965 р.), Б. Ребриком (1967 р.), поетами З. Красівським (1967 р.), Т. Мельничуком (1972 р.), медсестрою І. Сеник, О. Попович, С. Ткачем (1968 р.), М. Дяком, Д. Квецком, В. Кулиничем, Я. Лесівим, Б. Равлюком, О. Озарком (1974 р.), учителями В. Андрушком (1960 р.), В. Гуком (1973 р.), П. Стрільцівим та іншими патріотами.
З 1987 р. у місті почалися демократичні перетворення. У травні 1988 р. створюється культурно-освітнє товариство "Рух" (голова - М. Чучук, заступник - Я. Шевчук), "Меморіал" (засновники - П. Арсенич, С. Каспрук, Р. Круцик, перший голова - З. Дума, а згодом Р. Круцик), обласне Товариство української мови імені Тараса Шевченка (засновники - П. Арсенич, А. Путько, С. Пушик, С. Шулепа та ін.), обласна організація Народного Руху України (голова - М. Яковина, з 1992 - І. Шовковий).
З’явилася демократична антикомуністична преса: газети "Галичина" (1990 р.), "Новий час" (1990 р.), "Поліття" (1990 р.), "За незалежність" (1990 р.), "Рідна земля", "Поступ", "Січ" та ін.
В обласному центрі працюють: 39 шкіл, 5 початкових мистецьких закладів, 17 бібліотек, 7 клубів і будинків культури, 2 кіноконцертні зали, обласна філармонія, муніципальний центр дозвілля, державний гуцульський ансамбль пісні і танцю, обласний ляльковий театр ім. Марійки Підгірянки, обласний український музично-драматичний театр ім. І.Франка (з 1939 р.), діють 17 лікарень і диспансерів, 7 середніх спеціальних навчальних закладів і 25 профтехучилищ,
7 вищих навчальних закладів: Прикарпатський університет ім. В. Стефаника, Технічний університет нафти і газу, Медична академія, Економіко-правничий інститут (факультет правознавства та економіки підприємництва), Теологічно-Катехитичний Духовний Інститут УГКЦ, Духовна семінарія УАПЦ, філії Міжнародного інституту менеджменту та Економіко-правничого інституту; музеї: краєзнавчий, художній, Літературний музей Прикарпаття, Дениса Січинського, історії Технічного університету нафти і газу, визвольних змагань Прикарпатського краю, Державний історико-меморіальний музей Олекси Довбуша, Народний музей освіти Прикарпаття, парк культури та відпочинку ім. Тараса Шевченка.
Останнім часом на території області засновано музейний комплекс "Чорний ліс", меморіал "Дем’янів лаз", відновлено могили Січових стрільців, воїнів, полеглих у роки Другої світової війни. Всього налічується 3477 пам’яток історії, архітектури та культури.
Діє 1152 релігійні громади, 13 конфесій, 10 монастирів, 2 Духовні семінарії та Духовний теологічний інститут. З традиціями і культурою Івано-Франківщини можна ознайомитися в музеях.
Збереглися пам’ятки архітектури - парафіяльний католицький костел (з 1672 р. - арх. Ф. Корассіні, К. Беное) і вірменська церква (1742-1762 рр.), Катедральний собор Святого Воскресіння (1753-1763 рр. у стилі бароко), залишки фортечного муру і палац Потоцького (з 1672 р.), будинок у стилі бароко (з 1742 р), Міська ратуша (1695 р.). Споруджено пам’ятники Міцкевичу (1898 р.), композитору Д. Січинському (1942 р.), І. Франкові (1995 р.), жертвам комуністичного терору у Дем’яновому Лазі, на честь 25-річчя звільнення міста від фашистів (1969 р.), Христу Спасителю (2000 р.), борцям за волю України. Встановлено меморіальні дошки політично-громадським
і культурно-освітнім діячам, композиторам, артистам С. Бандері,
Л. Бачинському, Д. Вітовському, О. Гірнику, М. Драгоманову,
Н. Кобринській, Є. Коновальцю, Р. Левицькому, В. Лозовому,
М. Лисенку, Б. Лепкому, М. Саєвичу, Д. Січинському, Д. Сосновому, А. Шептицькому, І. Франкові, Т. Цьоклерові, Т. Шевченкові.
Жили, працювали і поховані в місті українські композитори
Д. Січинський, А. Баландюк, М. Білан, В. Іжак, М. Магдій, Д. Циганков, В. Яцола; письменники К. Бобикевич, О. Дучимінська,
О. Левицький, Д. Макогон, М. Мочульський, Ольга Стрілець,
М. Яновський, Р. Юзва, українські фольклористи і громадські діячі
Е. Желехівський, М. Бучинський, громадський діяч, один із засновників української соціал-демократичної партії, Роман Яросевич, польський публіцист, учасник повстання 1863 р. Агатон Гіллер, учасник Паризької комуни польський поет К. Свідзинський.
Працювали та перебували часто письменники І. Франко, М. Павлик, Леся Українка, Н. Кобринська,
А. Крушельницький, І. Верхратський, О. Довженко, Іван Ле (1939), скульптор М. Бринський, українські композитори Р. Сімович, В. Флис, художники М. Зорій, Д. Іванцев,
О. Сорохтей, М. Сімашкевич;
артисти І. Когутяк, Василина
Дрекало (Чуперчук), Віталій Смоляк; архітектори Д. Сосновий - лауреат Державної премії ім. Шевченка (1982); вчені доктори медичних
наук П. Вокалюк, І. Лановий, Р. Макось, професори В. Полєк,
В. Твердохліб та багато інших.
Плідно працюють обласні відділення Національної спілки художників, зокрема відомі художники: М. Вареня, В. Гуменний, П. Заливаха, О. Коровай, М. Корпанюк, В. Чернявський та Івано-Франківська організація Національної спілки письменників України (налічує 48 осіб, серед яких лауреати премії ім. Василя Стефаника М. Аронець, П. Добрянський, В. Качкан, В. Лесів, С. Пушик,
С. Процюк, О. Слоньовська, Н. Стефурак, Г. Турелик), а також
В. Добрянський (голова Спілки), Я. Дорошенко, Я. Ярош та ін.
Далеко за межами України відома творчість Юрія
Андруховича.
Нині у місті працюють академіки О. Адаменко, І. Климишин, В. Кононенко, Є. Нейко, професори В. Бойко, В. Боцюрко, С. Геник, В. Грабовецький, Б. Гуцуляк, Д. Фреїк, М. Шевчук,
Р. Яремійчук та ін.; композитори І. Фіцалович, Б. Шиптур, Б. Юрків, З. Слобадян, співаки О. Велка, М. Кривень, В. Пірус,
М. Сливоцький, народні артисти України В. Нестеренко,
Х. Фіцалович, О. Суржа та багато інших відомих людей, які роблять вагомий внесок у процеси національного відродження України.