Туптало (Тупталенко) Данило Савич, чернече ім’я
Димитрій. Святий (11.12.1651 р., м. Макарів Київського воєводства, нині районний центр Київської області - 28.10.1709 р., м. Ростов, нині Росія) - митрополит Ростовський та Ярославський, письменник, проповідник.
Народився в сім’ї Макарівського сотника Сави Григоровича Туптала. Хата Сави Григоровича стояла в Макарові на тому місці, де нині розташована районна лікарня. Край дороги, що веде до с. Наливайківка, ще й досі є озерце, яке старі люди називають Тупталовим.
У 1660 p. батьки Туптала переїхали до Києва і жили в кам’яниці навпроти південного фасаду церкви Миколи Притиска (на Подолі). Рід Тупталенків відзначався особливою побожністю: батько Туптала був ктитором Київського Кирилівського монастиря, у Троїцькій церкві якого похований 1703 р. поряд з дружиною Марією Михайлівною (померла 1689 р.). Обоє вони давали кошти також на утримання Києво-Могилянської академії та Київської Царево-костянтинівської церкви. Туптало мав чотирьох сестер. Найстарша Олександра (бл. 1630-1704 pp.) - черниця, найменша Параскева (померла 1710 р.) - ігуменя Київського Миколаївського Йорданського монастиря. Дві інші сестри - Марія та Феодосія також досягли високих щаблів у церковній ієрархії.
Початкову освіту Данило здобув удома, "був добрії навыче (навчений - авт.) чтенію і пісанію славенского діалекта". 1662 р. вступив до Києво-Могилянської академії "ради
обученія иностранным язикам и другим свободным тамь... наукам". Навчання в КМА, де був ректором Р. Галятовський, істотно позначилося на інтелектуальному рівні, світоглядній широті та орієнтирах Туптала. Навчання Туптала тривало до 1665 р. Наступна його творча діяльність відзначається глибиною, масштабністю творчої спадщини, енциклопедизмом знань, широким використанням богословських, історичних, агіографічних, літописних джерел, іншомовних видань.
Документально простежити життєвий шлях Туптала дуже складно. Чи не єдиним орієнтиром у цій справі залишається його Діаріуш, що вівся з 1681 р. до 1703 р. Саме тут зберігся запис: "1668 іюля 9 пострижен єсмь в чин іноческий
в Київі в монастиру Кирилском, а постригал ігумен Мелетій Дзик. Сего року убито Івана Брюховецкого". На такому рішенні Туптала позначилася глибока релігійність, сформована в сім’ї, його слабке здоров’я, а також, ймовірно, авторитет ігумена Київського Кирилівського монастиря М. Дзика, який був активним поборником незалежності українського православ’я, мав вплив на політичні події в Україні. Так Туптало опинився біля епіцентру боротьби за незалежність української церкви, які значною мірою виходили з провідних
українських монастирів, став очевидцем багатьох ключових подій національної історії. 1669 р. митрополит Київський, Галицький і всієї Малої Росії Й. Нелюбовський-Тукальський у Канівській Успенській церкві висвятив Туптала на ієродиякона. 1675 р. Л. Баранович висвятив його в Чернігові на ієромонаха і залишив при собі як проповідника. 1681 р. він же вручив Тупталу грамоту на ігуменство в Максаківському Спасо-Преображенському монастирі Чернігівської єпархії, пророкуючи молодому ігумену велике майбутнє. Кандидату в ігумени протегував сам гетьман І. Самойлович.
Туптало жив досить активним життям: цікавився подіями поза монастирем, проповідував (1676-1679 pp.). Вже як відомого проповідника його запрошували православні монастирі не лише України, а Литви й Білорусі, зокрема Віденський Святодухівський монастир, Слуцьке Преображенське
братство тощо. Більш ніж дворічне перебування поза Україною Туптало використав не лише як церковний проповідник, а й для ознайомлення зі станом православ’я у католицькому та уніатському оточенні, студіювання римо-католицької доктрини, вивчення польської мови. На цей час припадає вихід у світ першого друкованого твору Туптала "Руна орошенного" (Чернігів, 1680 р.), де в традиційній схоластичній манері описано чудеса в Чернігівському Троїцькому монастирі. Твір перевидавався у Чернігові 7 разів протягом 1680-1702 pp.
Після повернення в Україну Туптало - ігумен Батурського Крупицького Миколаївського монастиря (1680-1683 pp., 1686-1692 pp.), Глухівського Петропавлівського монастиря (1684-1697 pp.), Київського Кирилівського монастиря (лютий-червень 1697 p.), Чернігівського Євецького Успенського монастиря, де його висвячено на архімандрита (1697-1699 pp.), Новгород-Сіверського Спасо-
Преображенського монастиря (1699-1701 pp.). 1684 p. прийняв запрошення архімандрита Київської Печерської лаври В. Ясинського і переїхав до Києва. Тут Туптало став найближчим помічником
В. Ясинського при підготовці особливо відповідальних листів, послань, був проповідником, але
предметом його головної турботи з 1684 p. стала підготовка "Книги житій святих" ("Четьї Мінеї").
Виконання цієї праці вважав за "послушаніє святе, від малоросійської церкви... вручене". Над своїм головним твором працював "нощеденственно" майже до кінця життя (до лютого 1705 р.). У цьому, крім В. Ясинського, його підтримували І. Самойлович та І. Мазепа.
Дослідники релігійно-літературної спадщини Туптала, оцінюючи його творчий доробок, вважали, що якби він нічого більше не створив, окрім "Житій святих", то й цього б з надлишком вистачило, щоб внести ім’я автора до числа видатних апографів християнства.
Туптало також автор величезної кількості проповідей, повчань, досліджень з церковно-історичної хронології, богословських розвідок, богослужебних праць різних жанрів, драматичних творів, скороченого перекладу Святого Письма ("Літописець келейний", 1703 p.). Неабияке церковно-
наукове й культурологічне значення має епістолярна спадщина Туптала, оскільки його листи - це продовження творчого процесу, нерідко, - первинне апробування ідей, задумів, аргументації. Його творча спадщина залишилась переважно в рукописах. Вона, за оцінкою Л. Янковської, мала б скласти близько 30 томів по 600-700 сторінок кожен. Оцінюючи творчість Туптала, російський
академік Д.С. Ліхачов назвав його "останнім письменником, який мав величезне значення для всієї православної Східної та Південної Європи".
1701 р. за наказом царя Петра І Туптала забрано до Москви і висвячено на митрополита Сибірського і Тобольського. Проте він захворів і не виїжджав до Сибіру, а після одужання в січні 1702 р. призначений митрополитом Ростовським і Ярославським. У Ростові відкрив семінарію (другу в Росії), проповідував. На цей час здоров’я Туптала вже було підірване виснажливою працею, суворими постами. Помер під час молитви в ніч з 27 на 28 жовтня 1709 р., похований 25 листопада. Панахиду за його заповітом відправив С. Яворський, його друг ще з часів навчання в КМА. Він же перевіз бібліотеку Туптала до Москви. Восени 1752 p. митрополит Ростовський і Ярославський
А. Мацієвич відкрив нетлінні мощі Туптала, біля яких, за свідченнями сучасників, відразу почали відбуватися зцілення. Мацієвич розпочав роботу з канонізації Туптала, яка відбулась 22 квітня 1757 p. Мощі Туптала покладено у срібну раку і перепоховано у соборній церкві Зачаття Богоматері Ростовського Спасо-Яковлевського монастиря. Православна церква відзначає день пам’яті Туптала двічі: 21 вересня (4 жовтня) і 28 жовтня (11 листопада). Ім’я Туптала вшановується багатьма київськими храмами. Однією з перших, де було освячено престол на честь Димитрія Ростовського, була церква Миколи Притиска (кінець 1750-х pоків).