Горельєф К.Г. Стеценка
(скульптор А. Древецький)
Кирило Григорович Стеценко (1882-1922) - відомий
український композитор-класик, чудова музика якого уже понад століття звучить не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Діяльність Стеценка була надзвичайно багатогранною: це не лише композитор, а й протоієрей УАПЦ, педагог,
диригент, музичний критик, громадський діяч, гідний учень
і наступник великого Лисенка. Саме про нього Микола Віталійович сказав знамениту фразу: "Ось хто замінить
мене після моєї смерті".
Коли вам випаде нагода побувати на Фастівщині, завітайте в один із чарівних її куточків - село Веприк. Тут ви зможете вклонитися могилі Кирила Стеценка, ознайомитися з його життєвим і творчим шляхом, завітавши в Меморіальний музей-садибу композитора.
Саме у Веприку провів останні роки свого страдницького життя цей славетний син українського народу.
Восени 1920 р. зі встановленням влади більшовиків в Україні ліквідовано музично-хорову секцію при Дніпросоюзі в Києві, де успішно і плідно працював К. Стеценко.
Скрутне матеріальне становище спонукало Кирила Григоровича відгукнутися на запрошення громади села Веприк, що хотіла мати українського священика і прийняти тут парафію.
Життя Стеценка у Веприку було сподвижницьким.
В умовах голоду, бездоріжжя, епідемій та переслідувань
поряд із роботою священика він створює хор із сільської молоді. В літній період разом зі своїми хористами він багато подорожував навколишніми селами. Також він доклав чимало зусиль для плідної діяльності драматичного гуртка.
Веприк за часів перебування в ньому композитора Стеценка став своєрідним музичним та релігійним центром кількох районів. "Щоб почути наш хор, - розповідав колишній хорист Сидор Семенович Скрипченко, - люди приходили з інших сіл. У неділю до Веприка приїжджала сила народу. Вранці слухали службу Божу в церкві Святої Параскеви рідною мовою, яку відправляв о. Кирило, а в другій половині дня - виступ світського хору під орудою К. Стеценка або дивилися виставу драматичного гуртка".
Саме таким невтомним трудівником на ниві української культури залишився надовго в пам’яті вдячних вепричан Кирило Григорович.
У травні 1982 р. до 100-річчя від дня народження композитора відкрито Меморіальний музей-садибу К. Стеценка.
Веприцький меморіал включає в себе хату-
музей і могили Кирила Стеценка та його дружини Євгенії Антонівни. У 1970 р. на могилі композитора встановлено пам’ятник, автором якого є відомий скульптор Г.Н. Кальченко, а на могилі дружини - надгробна плита. Музей К. Стеценка розмістився в будівлі, спорудженій на місці старої дерев’яної хати, яка не підлягала відновленню. Про відповідність первісному вигляду консультував син композитора Вадим Кирилович.
У музеї зібрано речі, які допомагають відтворити той подих часу, в якому жив і творив Кирило Григорович. Особливо привертають увагу особисті речі композитора, які знаходяться в меморіальних кімнатах. Зайшовши до кухні, звернете увагу на величезний стіл, покритий домотканою скатертиною. Він був виготовлений самим Стеценком. За столом сиділи діти, яких він навчав у себе вдома нотної грамоти.
В одній з кімнат стоїть старе ліжко, на якому передчасно і трагічно помер композитор, не
доживши всього трьох тижнів до свого сорокаліття. Нині його прикрашає вишитий руками Євгенії Антонівни рушник, а також її святковий пояс. А над ліжком у дерев’яній рамі уміщено слова ініціатора створення музею В.І. Косовського: "Тут все в кімнаті, як було: Вгорі, в куточку - Мати Божа.
В нього засмучене чоло..."
У цій кімнаті знаходяться й інші особисті речі Кирила Григоровича: підсвічник, ікони, подаровані учасникам хору Ганні і Петру Скрипченкам у день їхнього вінчання, портрет Т. Шевченка, переданий вчителю вдячними учнями Білоцерківської гімназії.
Жителі села Веприк збагатили музей предметами етнографії і побуту періоду перебування тут К. Стеценка. Це - вишивані рушники, скатертини, деякі речі домашнього вжитку, акуратно збережені і передані у власність музею.
В експозиційних залах представлено численні нотні видання композитора. Серед них, найповніше - п’ятитомник К. Стеценка, виданий в 1964-1966 рр. у Києві. Два його томи прикрашають дарчі
написи дочки Анастасії та сина Вадима.
У музеї зібрано критичну літературу про Кирила Григоровича. Тут побували відомі стеценкознавці: Л. Пархоменко, Ю. Хорунжий, Е. Федотов, Є. Товстуха, С. Лісецький, які залишили свої роботи з автографами.
Своєрідним експозиційним заспівом стали слова друга і сучасника К. Стеценка, відомого усьому світові диригента і композитора О. Кошиця, подані в одному із залів музею: "Творчість того генія (К.Стеценка) я люблю до безтям’я. Найбільшим твором його я вважаю Панахиду, яку я не тільки бачив, а й чув під управою самого автора в Києві. Вона повна нашої панахидної поезії
тихого цвинтаря... Ту Панахиду хочеться співати, як пісню, скільки там рідного, людяного, звичайно незвичайного. Чудово!"
Про життєвий і творчий шлях К. Стеценка розповідають фотографії, уривки з листів висловлювання П. Тичини, М. Лисенка, В. Косовського.
Органічно ввійшли в експозицію музею роботи відомих майстрів: М.І. Гончара (бюст К. Стеценка), А.А. Древецького (горельєф композитора),
М.А. Дмитріва (скульптурна постать).
Меморіальний музей-садиба Кирила Стеценка входить до невичерпної духовної скарбниці Фастівщини, зберігаючи поколінням життєдайне джерело культурної спадщини.
Меморіальний музей-садиба у с. Веприк
Пам’ятник видатному українському композиторові
(скульптор Г. Кальченко)
Робоча кімната композитора
К.Г. Стеценко та М.В. Лисенко, 1910 р.